12 серпня 1991 року Metallica випустила однойменний альбом, якому судилося статися легендарним. Він змінив і звучання гурту, і розвиток жанру хеві-метал, і подарував нам невмирущі хіти, серед яких The Unforgiven, Nothing Else Matters та Enter Sandman.
Enter Sandman
За декілька тижнів до виходу альбому гурт випускає перший сингл — Enter Sandman, який стане першим треком платівки. Саме з цієї композиції розпочалося створення альбому і, за словами Ульріха, власне все видання побудовано навколо неї. Музика виникла швидко, а ось над текстом і вокальною партією Хетфілд бився ще довго. Зрештою почали записувати інші пісні, а Sandman виявився останнім твором, який нарешті отримав слова.
Sad But True
Sad But True називають переломною у творчості гурту. Зокрема тому, що Metallica нарешті опинилася в мейнстрімі, точніше, притягнула мейнстрім до себе. Гурт відійшов від затертих канонів треш-металу і суттєво сповільнив ритм, хоча за багатьма ознаками це все ще був треш. Старовіри жанру вважали музикантів відступниками, що повернули у комерційний бік. Можливо так і є, адже Чорний Альбом став бестселером №1 у дискографії колективу і першим, що очолив альбомні чарти.
Holier Than Thou
Оцінюючи альбом, критики були майже одностайними у позитивних оцінках. Журнал Select за вересень 1991: "В альбомі відсутні будь-які трюки, його щирість просто роззброює". Журнал Spin того ж місяця подає огляд платівки, в якому називає його музичну гармонію чистою, живою і яскравою. А ще заявляє, що Metallica продемонструвала свою новоявлену багатогранність, зокрема у таких композиціях як The Unforgiven або ж Holier Than Thou.
The Unforgiven
Не нова, проте невмируща тема — протистояння людини обставинам, що хочуть її зламати — є головною у пісні The Unforgiven. Це не зовсім балада, оскільки має приспів, це просто повільна композиція, в якій, між тим, присутній досить тяжкий порядок акордів. Гурт намагався відійти від структури повільних пісень, випробуваної в попередніх виданнях — коли тихі заспіви змінюються гучними і ритмічними приспівами. Тут усе стало навпаки.
Wherever I May Roam
Щоб видати якісно новий альбом, музиканти і працювали по-новому. Партії писалися одночасно, дублів було в десятки разів більше, ніж зазвичай. Хлопці приходили додому під схід сонця, або ж не приходили зовсім. Іноді — не одну ніч поспіль. Такий графік вилився у сумний факт: Ульріх, Хеммет і Ньюстед мусили підписати заяви своїх дружин про розлучення… Почуття краху і провини вони спрямували в музику, і згодом Хеммет заявив, що від цих сумних подій альбом лише виграв.
Don't Tread On Me
Цей альбом був новим в усьому, крім складу гурту. На колективній нараді було ухвалено кілька радикальних нововведень. Зокрема було вирішено не ускладнювати музику, плюс до того — не писати довгих 10-хвилинних композицій, як то було в попередніх альбомах. Версії про те, що це теж було продиктовано комерційними інтересами, заперечує Хетфілд. Причина, каже він, лише у прагненні нового – робити пісні з двох рифів, в яких кульмінація настає вже на другій хвилині.
My Friend of Misery
Авторським ядром колективу на той час був тандем з Ульріха та Хетфілда, де за тексти відповідав останній. В кількох творах до них долучився Кірк Хеммет. І лише одна композиція має в переліку своїх творців ім’я басиста Джейсона Ньюстеда. Він написав головний риф до трека My Friend of Misery. Спершу композицію хотіли залишити інструментальною, за традицією попередніх альбомів, та під час репетиції твору в Хетфілда виникла ідея, що втілилася в текст пісні.
Through the Never
Своїм новизною, яка привела альбом до успіху, гурт зобов’язаний новому продюсеру Бобу Року. Колектив неодноразово бунтував проти методів нового наставника. Рок змушував створювати матеріал разом, а не по одинці, дублів було не 6-7, а до 70, мікрофонів же побільшало вдесятеро. Альбом перезводили тричі, що підняло його собівартість до мільйона доларів. Але гурт не звільнив з Бобом, навіть незважаючи на петицію фанів, які ставили йому в провину відхід гурту від треша: Боб Рок продюсуватиме і наступні 3 видання колективу.
Nothing Else Matters
Найбільш переспіваний твір Металіки – Nothing Else Matters має понад 50 каверів. Про загальну популярність балади вже можна й не говорити. Основна мелодія виникла під час телефонної розмови Хетфілда з коханою. Однією рукою він тримав слухавку, а іншою перебирав струни на гітарі. Оскільки лише 4 струни можуть утворити акорд не затиснутими, саме їх Джеймс і смикав. І цей нехитрий програш перетворився у баладу, що вже 25 років допомагає підкорити дівоче серце і вивчити гітару початківцю.
Of Wolf and Man
Як ударник Ларс Ульріх не залишався осторонь нових віянь, що впліталися в альбом. Оскільки треш було відсунуто на задній план, він міркував над новим стилем своєї гри. "Я не хотів тих дідуганів у стилі Ніла Пірта, бо вживу їх нудно грати. Я орієнтувався на Ролінга Уоттса і на Філа Радда з AC/DC," — скаже він згодом.
The God That Failed
10-й трек видання – бойова The God That Failed. Хетфілд казав про неї: "Нічогенька така. Повільна. Важка… і потворна". Також він назвав улюбленим соло з цієї композиції. Над ним працював сам Хетфілд і продюсер Боб Рок. А коли до їх співпраці захотів долучитися Хеммет, Рок заявив, що це зробить музику занадто солодкою і постановив замість цього підняти тональність на цілу октаву.
The Struggle Within
Журнал Classic Rock назвав альбом безперечним піком успіху в і так успішній кар’єрі гурту і заявив, що альбом надихнув пост-ґранж, а найголовніше — переконав китів музичної індустрії визнати хеві метал жанром для широких мас. Роберт Палмер з журналу Rolling Stone писав, що більшість творів з альбому звучать як класика хард-рока, а в цілому ж видання є взірцевим альбомом дорослого, втім, неприборканого рок-н-рола. Не оминемо й епітет від журналу Kerrang!, який зазначив, що Чорний альбом витягнув гурт з метал-гетто і дотягнув до вершин світового мейнстріму.