Вічні речі

Дмитро (Херсон)
Мій дід Іов працював на початку 20 сторіччя на пивзаводі князя Кочубея в Полтаві. Батько дуже любив про це розповідати. Залишилась мені від діда пивна кружка- керамічна, з металевою кришкою, з чиїмось гербом. З напису видно, що виготовлена у Німеччині. Подібні можна побачити тільки в кіно. Мабуть, це і є гальба. Іноді наллю в неї пива, смакую з рибкою і згадую діда, якого ніколи не бачив, бо не дожив він до мого народження десятки років...

Тетяна (Київ)
Я маю сонячні окуляри, яким вже багато років. І кожного року для мене літо починається з моменту, коли я вперше їх надягаю. Ці окуляри незмінно супроводжують мене в будь-якій поїздці на море чи на прогулянку. І з часом мої червоні окуляри почали асоціюватись із сонечком, морем, відпочинком та гарним настроєм. Я впевнена, що інших таких окулярів не існує ;)

Тетяна (Київ)
Я маю сонячні окуляри, яким вже багато років. І кожного року для мене літо починається з моменту, коли я вперше їх надягаю. Ці окуляри незмінно супроводжують мене в будь-якій поїздці на море чи на прогулянку. І з часом мої червоні окуляри почали асоціюватись із сонечком, морем, відпочинком та гарним настроєм. Я впевнена, що інших таких окулярів не існує ;)

Юлія (Чернігів)
Я думаю, що вічною річчю є любов. Існує багато різних історій про любов, але більшість з них є вигаданими і неправдивими. Я хочу розповісти про реальне вічне кохання. Колись давно мій прадід, простий чоловік із села, познайомився с такою ж простою і непоказною дівчиною, яка згодом стала моєю прабабусею. Через певний час після їхньої першої зустрічі вони одружилися. Весілля відбулося приблизно за місяць до раптової війни, яка змінила їхні долі. Прадіда мобілізували і прабабуся, що була вагітна, залишилася сама. Через деякий час у неї народилася дитина. У час війни село, де проживало подружжя, окупували фашисти. Прабабуся, яку хотіли забрати до концтабору, вмовляла і принижувалася перед німцями, аби залишитися вдома у ролі прислуги. Вона витримала всі знущання, аж до самого звільнення, але звістки про чоловіка все не було, вона думала, що його вбили, але не переставала чекати і вірити у його повернення, бо її жіноче чуття підказувало зовсім інше. Одної ночі хтось постукав у двері, але прабабця не спала, немов чогось чекала. Вона відчинила двері і побачила у них змарнілу постать, яку ледь-ледь впізнала, то був її чоловік-герой, який побував у самому пеклі і повернувся назад. Він дуже змінився: на обличчі з’явилося багато зморщок, волосся посивіло. Дружина не одразу помітила, що постать була на милицях. Прадід підірвався на німецькій розтяжці і втратив ногу. Вони прожили разом ще 24 роки, далі дідусь помер. Його дружина дуже сумувала і згадувала його, а згодом також померла. Ця історія вічного кохання назавжди залишилася в серцях у членів моєї моєї родини.

Олексій (Львів)
Моя історія буде про кишеньковий швейцарський ніж Viktorinox Nomad. Я придбав його 5 років тому і тепер постійно ношу з собою. Зараз це для мене незамінний інструмент щоб щось порізати , відкрити, вітягти пінцетом або штопором. З цим складаним ножем був на морі, в Карпатах, на роботі, допомагав в ремонтних роботах. Я впевнений що він мене не підведе в будь-якій ситуації. Ось такий в мене кишеньковий помічник.

Богдан (Львів)
Доброго дня! приблизно в 2003 році, після армії, прикупив на Привокзальному ринку у Львові камуфльований "ковбойський " капелюх. Виглядав супер. Всі виїзди на природу, на пейтбол, всюди "КАМпелюх" був зі мною. Через декілька років друзі організували виїздну торгівлю на фестивалях. "КАМпелюх" поїхав зі мною. Фести проходили "на ура". Багато клієнтів мали бажання "зфоткатися". Через 2 роки компанія розлетілася, а я поїхав на "ПІДКАМІНЬ" до знайомого бармена з Золочева. Відпочиваємо. На 2 день сидячи під навісом і попиваючи "Першу Приватну" спостерігаю таку картину: до нашої барменші підійшло чудо "під шофе" і це спілкування їй явно не подобається. Як "жентельмен"я не лишився в стороні і лишивши "Приватну" підійшов до "чуда" зі спини з логічним питанням : "Ти хто ?" Чудо замовкло, зміряло мене прискіпливим поглядом і схопилося за телефон. за 25 секунд бачу біжать до нас десь 8 таких "чуд". Я згрупувався, але перше "Чудо" з криком "пацани, це ж Бодя з фесту" зупинив це бігуче угрупування. Далі пішло пояснення : до барменші приставав її двойорідний брат, впізнав він мене по "КАМпелюсі", а ця вся компанія відпочивала в нас в торговій палатці на трьох фестах підряд. ми обійнялися і пішли на "Приватну"! Отак мій ""КАМпелюшок" врятував ситуацію, знайшов друзів, і зайняв ще більш почесне місце в мому гардеробі! Дякую ))

Дмитро (Дніпропетровськ)
Привет, любимое радио ;-) Шел 1993 год. Я, будучи юным студентом, но уже определившийся в своих музыкальных предпочтениях ;-) Я слушал рок! А так как в те времена уже появились видеомагнитофоны, то не только слушал, но и смотрел. И что мне мне сильно запало в душу, из увиденного, так это зажигалка Zippo. Я считал это обязательным атрибутом рокера! Купить, достать такую было очень непросто. И вот на мое 18-летие я получил желанный подарок! И от кого?! От моих родителей, которые не разделяли мои музыкальные взгляды, но знали о моей мечте! Они меня любили! И вот я, юный рокер, мог теперь звонко клацать крутой зажигалкой! Я был счастлив! Прошли годы, я взрослый мужик, семьянин, храню эту зажигалку, как самое дорогое наследство! Она напоминает мне о моей юности, и о любви моих родителей! Позвоните родителям, они Вас любят!

Таня (Дніпропетровськ)
Ми вміємо консервувати щастя. Здебільшого у спогадах, запахах та речах. Фоточки для соцмереж не рахую принципово, бо чужі заздрощі - то низькоякісний сурогат радості. Напевне у кожного є "щаслива" річ, що надає впевненості і створює потрібний настрій. У Міранди з "Сексу у великому місті" такими були джинси, родом зі студентської епохи, Метт Белламі, фронтмен Мuse, спромігся затримати виступ через те, що загубив щасливий пояс зі слоненятками, а я обожнюю свою футболку. Придбала її 8 років тому у якомусь з місцевих секондів, закохавшись з першої примірки. Х/б, приємний жовтавий колір, бісерний жук-"сонечко" і напис "Don't bug me". Саме ці слова іноді так і хочеться сказати декому з оточення. Але немає потреби, коли на тобі промовиста річ. У ній я запалювала на The Best City трирічної давності, їздила до Львова збирати докупи розбите серце та навіть здавала екзамен на ранок після шаленого концерту "ОЕ". Отримала "відмінно". Кажу ж, у кожного є така річ. Щаслива :)

Олексій (Київ)
Дело было в начале нулевых, когда ко мне приехал погостить двоюродный брат, старше на полтора года. Несмотря на небольшую разницу в возрасте, он был намного взрослее меня, в том числе это проявлялось в музыкальных вкусах – пока я смотрел по телевизору концерты «Песня года», мой брат фанател от Rammstein, Iron Maiden и конечно же Metallica. Так вот, незадолго после того, как он уехал, я нашел его браслет-жетон Metallica. Знаете, такая узенькая железная полоска, на которой было выбито название группы в фирменном стиле, с цепочкой без застежки. Я не знаю, забыл ли он его, или просто оставил, но мой брат так и не вспомнил про браслет, в итоге я решил оставить его себе. Хотя, проносив с неделю, я убрал его в стол, поскольку он был мне великоват, и что самое главное – странное (оглядываясь теперь назад), что я даже понятия не имел, что означает это слово – Metallica. Время шло, я взрослел, мои предпочтения менялись, опять же не без влияния брата. Постепенно я полюбил тяжелую музыку и когда открыл для себя Metallica, они сразу стали моими кумирами. Я пересмотрел десятки их концертов, документалок и даже побывал на нескольких кавер-выступлениях, на которых группа Scream Inc. очень даже прилично играла их композиции. Поскольку тот случай с браслетом был очень давно, и я забыл про его существование, каково же было моё удивление, когда я его нашел в старых вещах, во время переезда. Моей радости не было предела –эта вещь была круче любой футболки с символикой Метлы, ибо я мог его носить постоянно. Тем более, эта вещь было пропитана духом 90-х (уверен, именно тогда мой брат себе её и приобрел) – весь такой старый, потертый, повидавший кучу всего интересного. Я сразу же надел его, предварительно подогнав размер под нужный, и никогда уже с ним не расставался. Хотя я был несколько удивлен, поскольку лишь некоторые друзья могли по достоинству оценить мою находку. В любом случае, этот браслет стал постоянной частью моего гардероба, и я стал воспринимать его как данность. Однако спустя пару лет, либо по причине Вселенской кармы, либо по причине моей невнимательности, во время катания на велосипеде, я потерял свой любимый браслет. И мне было по-детски обидно, ибо за это короткое время этот кусочек железки стал частью меня. После я неоднократно искал в интернете объявления о продаже таких браслетов, но мои поиски ни к чему не приводили. Видимо, спрос на них сейчас не велик, и магазину рок-атрибутики и не закупают, а людям в голову не может прийти, что такие вещи могут быть кому-то нужны, и не выкладывают подобные штуки на различные он-лайн барахолки. Остается верить в то, что однажды я найду себе ещё что-то, что будет не просто вещью, а воплощать в себе мои интересы, а может и частичку моей души.

Анна (Білокуракине)
14 лет назад группа от моей школы отправилась в поездку на экскурсии по Киеву и Львову,в их числе оказалась и я.Всё началось ещё в поезде,как и всегда в жизни с детской симпатии.Мне очень понравился старшеклассник.Города были прекрасны,но я не замечала их,наблюдая за ним и боясь подойти и заговорить.Неделя пролетела незаметно и когда я решила подойти к нему (заранее приобретя в местном магазине сувенир) он обнимался со своей одноклассницей.Конечно я расстроилась,и приехав домой своей маме и подружкам я показывала этот сувенир уже с другими эмоциями.Это была статуэтка двух влюблённых деток сидящих на лавочке,и никто не знал до этого времени с какой историей она связана.Стоит она у меня на столе,и хоть её чуть не разбили мои племянницы,я её склеила и всё равно храню.Пусть и не очень весёлая история,но осталась в сердце навсегда...Спасибо за внимание!

Микола (Київ)
Сказъ про сапоги скороходы Случилось сие в стародавния времена.Загорелась значится в ..опе сажа! В смысле , захотелось сапоги - скороходы (ковбойския,аки у Веньки Нейла заморскаво) …шибко захотелось! Время на дворе лихое:пърестройка , однако : ни рокъ - магазиновъ тебе ,ни антернету тащемто,ни мобильной связи какой.Токмо Рынокъ Владимирскай стоить. Аки колонна ростральныя. А народу в том рынке тьма – тьмущая! А товаровъ всяческихъ и не съчесть! Надо чаво ,искать – не сыскать. Но, как говорится, кто ищетъ , чой-то да найдеть. Поискал - поискал хорошенько..эх, нашел. Красотишша! Токмо дорого,однако(. Жуть как дорого! Оно и понятно : товаръ заморскай,фирменай. Ну, да делать нечего,одно слово - Охота!! Надоть алтын собирать. А как собрать? Стал значится бутыль сдавать, жалованье како (аки степуху) откладывать, да в овощной лавке гнилу картошку отружать. Собирал собирал… да и собрал ! А как собрал,так в мухой на рынокъ! Купил! Надел! Эх,Лепота!!! Особливо под Райфл фирменнай да косуху дерманову (мадэ ин юэссэса)! Круть несусветна! Сонце-красно сияетъ , в скороходах отражается! Жить бы – поживать , в казакахъ красуючись, да девяностые,однако: «здрасьте мол,мы тута!» (В смысле: «че-как? епта!!») Оглянуться неуспел,как градъ стольный тож обулся в ковбойския . Да не токмо братья - металлисты или рокеры там например , а и бригадные - мурчики да урла всяка ,размером поменьше. Оно так сталось,что в самый раз и под треники турецки да шаровары-слаксы тож ниче как-то. Но и мы нелыком шиты.Не сдаемсо в смысле .Носим. Годков десять эдак носим. С урлой – басурманом в битвах закаляемсо. А скороходы нам в помощь. Так –то все ничего. Да поднадоело токмо.И расстался бы с казачками ужо пора , однако время на дворе не до расставаниев. Нулевые-деловые , значится.А скороходам все нипочем.Ни в стужу лютую , ни в летний зной не сдаются. Тут прижала нужда меня крепко. В цементный завод идить пришлось. Стали козачки спецобувью цементной. И год ,и два цемента,ходют цокают,беды не знают.Тут уж и нужда отошла. Попрощался с цементом , да поклонился козачкам в пояс ,говорю им : спасибо Козачки,хорошу службу вы мне сослужили,прощавайте значитсо.Живите счастливо. Ни чего не ответили мне Козачки, промолчали.Поклонился, да пошел себе свой дорогой. Много ли,мало ли времени прошло, а ужо и думать про них забыл. Когда встретился мил человек Серенька,дружбан мой цементный. То,да се :как живеш- поживаешь, али цемент не иссяк? А ничего себе поживаю, отвечаеть. И цемент меется. Даж сапоги твои- скороходы живы -живехоньки. Как ето ,спрашиваю?! А , вот так отвечаетъ: Дядя Вася Цементный себе их пригрел ( а дядя Вася,доложу я Вам особливой бережливости человек,так что даже когда во время воровства с родной фирмы ключицу себе сломал,был после пришедши к начальству, за моральну компенсацию алтын вытребовать..послан конечно был,но ето уже другой сказ). Говорит , дескать нечаво вещи хорошей в цементе гнить . Ну и забрал себе. Помыл-почистил и носить стал. А долго ли коротко носил,про то мне неведомо. На том и сказке конецъ! ( наверное..)

Карен (Київ)
Добрый день мой любимый РОКС,Сонечка и Кузин, а так же уважаемые слушатели!!! Любимые Сонечка и Кузин!!! Вы наверное поймете о чем, а вернее о ком идет речь, ведь Вы видели человека который подарил мне ЭТО!!! а происходило это все в Роут 66 где мы часто пересекались))) там я был с Очаровательной Милой Красивой девушкой))) которая и подарила мне Вечную ВЕЩИЧКУ!!! когда 5 лет назад я встретил ее, она подарила мне ЧУВСТВО!!! Чувство ЛЮБВИ!!! она подарила мне новую жизнь!!! новые ощущения жизни!!! это была искренняя ЛЮБОВЬ!!!!! она изменила мою жизнь! мою сущность! смысл моей жизни!!! вот уже более 5 лет я храню ее подарок! ее ЛЮБОВЬ!!! и знаете, это чувство вечное!!! это самое дорогое что есть у меня в жизни!!! практически все можно купить и продать, но Любовь это то, что останеться навечно в этой жизни! и мало того что останеться навечно, это будет самой дорогой вещью в моей жизни!!! и пусть люди дарят друг другу такие вечные эмоции!!!! спасибо всем Вам! спасибо Радио Рокс!!! я Вас всех люблю!!! но больше всего в жизни я люблю своего ПуФиСТиКа!!! всем удачного дня!!! любви!!! искренней!!! счастья!!! с уважением ВАШ поклонник и слушатель Woolfik!!!

Сергій (Харків)
Рік 94-й,чи 95-й,студенти,Кіровоград.У мого друга Олеся,котрого я звав Jess на честь Джесса Піндато з Terrorizer,зненацька завелася чудо майка Сепультури.Слід відмітити,що Лесь досить індеферентно ставився до важкої сцени.Так він був у курсі,трохи слухав,та й як він міг не слухати,коли єдиний доступний касетник перебував у моїй приватній власності,чим я немилосердно користувався на максимум потужності:)Його інтереси- то Дорзи,Пінки,Роллінги,БГ і т.д.(то були і мої інтереси ,але менш пріоритетні,ніж Слейер,Напалм та просто Дез:)І от у Леся завелася нова,чудова майка бразиляків Sepultura ,на пузі значить, обложка новітнього на тоді LP Chaos A.D.,до речі мого улюбленного,на спині значить, постаті самих бразіл джангл гуру,декого навіть можна узнать:)До речі, ми юні нефори, тоді якось по швах вичисляли,чи оний предмет крутий штатівський,чи якась кака...То була ,,штатівська,,Значить, бачу я Леся в отакій обнові,від чого в мене очі під небо,бо про подібне міг лише мріяти, купонів тоді ледь вистачало на нові касети та моральний дух:)І тут Джесс у Сепультурі!-,,Де взяв?!,,.-,,Ларік залишив під залог на пару днів,,.Ларік то був наш спільний товариш,але напевно Сепультура була не його,так значить він зробив Джессу дуже "вигідну" пропозицію,тобто всучив йому річ,на яку останному було супер пофіг,на взайем отримавши солідний капітал десь у сумі 150000 купонів,ну да,десь якраз на пляшку:)А може я оце зараз, ідеалізую Ларіка,і він вклав вигідну інвестицію у якусь іншу справу,не памятаю...Я чую подробиці і розумію,шо нада шото делать!Таке шаста в руки прьоть!!!Першим кроком в плані анексії був безкоштовний лізінг,типу та нафіга тобі ця річ,не твій формат і т.д.Короче вициганив,ношу,кайфую,пофіг що предмет фетішу повітря вже давно на іонізуває,а колись білий ярлик був зовсім другого(протилежного)кольору(ніяких постірух-малюнок облізе!Я оцю річ дуже відносно піддав гідрообробці у році 97-му:) )хто її вже тягав до мене,відають лиш трансцедентні сили,ну то не важно...Значить ношу,активно морожусь стосовно віддачі,як там хіпуючий Лесь відбивався від просроченного Ларіка,який навіть пару раз намальовувався,мене не гребе(воістину жадібність, то настрашніший гріх !)...І ось якось ми з Олесем десь добряче підняли моральний дух,глупа ніч,вже ніякі залишки громадського транспорту не курсують кіровоградськими хайвеями,а нам нада дамой!І тут я,як часто в подібних ситуаціх, до і після оцієї,відчувши раптове GPS-надхнення,пропоную "зрізати".Вже трохи досвідченний друзяка на всяк випадок влаштував легкий лемент,який був мною авторитетно припинений в стилі Сусаніна і лохів-пшеків.Короче Лесь на першому етапі умовився і ми рушили у якісь нетрі про які я звичайно не сном не духом-паркани,собаки та діалоги з ними,городи,побід вікнами,скакання,прокладання нових трас,губіння і загибель моїх страшнонефорських окулярів,і все це на чужих приватних власноснях!!!Короче пригода удалась, я відкрив для себе новий,неочікуваний світ,про котрий і зараз мало що можу добавить.Лише тонка Олесева натура,настояна більше на Джеферсонах,ніж на Кеннедіс,почала здавати,відчуваючи зачатки криміналу у наших майже філософічних(пошуки виходу)діях,протест наростав,і як результат експедиція розпалася!Сепультура на груддях, хміль та прихильність до брутал металу штовхали мене вперед і швидко вивели,як на диво куди треба,а прихильник классік року десь зник у нетрях!Амінь.Але я як справжній фройнд,комфортно розмістився у горизонтальній позі на зупинці,мимо якого Олесь пройти не міг.На момент його нешвидкої появи я завів знайомство з якимось хмільним пілігрімом бальзаківського віку,і навіть встиг провести попередні перемови,стосовно випить за встречу,у останнього дома:)Перспектива чого була брутально порушена більш тверезим та чомусь невдоволеним пожертвувачем Сепультури!:)У нього теж виявилася дуже цікава пригода,за ради чого власне весь оцей трьоп.Він вже вибрався на світ божий,не відомо де,і теж почав турбуватися про зниклого друга(мене значить).І ось іде він і, шукає і дорогу і Сепультуру,і носія,вже потрохи взнає місцевість...Тут йому на зустріч досить переляканий солдат,напевно у самоволці,і незакомплексований хіпстер під два метри зросту,у дві години ночі,без попередньої підготовки вистрілює-"Ти тут чувака з Сепультурою не бачив?!"На що шокований захисник,відчуваючи,певну каверзу, пробелькотів:"З чим?""Ну да,про шо це я?"- подумав Олесь і пішов мовчки далі ...Отака історія речей,а Сепультура висить у мене в шафі,очікуючи можливих пригод...

Ксенія (Київ)
Коли моїй бабусі було років 8 - її бабуся навчила шити та вишивати, що на кінець війни було вельми доречним. Вона перешивала старі речі в більш модернові, порвані речі декоративно латала, що виглядало ого-го! У 12 вже шила одяг на замовлення не лише односельчанам, а й жителям сусідніх сіл. Часто грошей не було і з нею розраховувались то тканинами, то їжею, то ще чим. Ось сувій такої білої тканини їй знадобився, коли їй було вже близько 60 - мій татко попросив її пошити й вишити мені вишиванку для школи. Це був 1994 рік, мені було шість з половиною років. І от вибираючи серед вишиванок, котру одягти на свято останнього дзвоника вже до свого сина (перший клас), він наполіг щоб я вдягла саме цю! Я і досі вільно її надягаю (до слова - її не перешивали, лишилась у тому вигляді, як була подарована 22 роки тому), лише рукава тепер мені по лікті, а не до зап'ястків, як були :).

Анна (Суми)
Для меня вечной вещью является мобильный телефон, старенький, зашарпанный, но зато родной и любимый. Именно он пережил со мной много моментов в школьные годы, затем помогал мне в занятиях спортом, а также оставался мне незаменимым помощником в студенческие годы!! Это смешно звучит наверное, так как телефон сейчас имеет каждый, но меня не манит к новым моделям, они уже не смогут пройти такой долгий и запоминающийся путь в моей истории! Воспоминания не купишь не за какие деньги!

Владислав (Київ)
В начале 90-х один мой знакомый подарил мне свою футболку известного американского бренда Billabong. Она была не новой, слегка выгоревшего черного цвета, но на то время для меня это был шикарный подарок! По стечению обстоятельств, в этой футболке я зарегистрировал брак с моей любимой. С тех пор я храню эту "свадебную футболку" как семейную реликвию, а в этом году надену ее 20 августа -- в 20-ю годовщину нашего бракосочетания.

Марина (Львів)
У мого чоловіка Володі є шкіряна куртка -"косуха". Темно-коричнева, з грубої свинячої шкіри, скрипляча, на швах витерта до світлого. Трохи важкувата, якщо її на мої плечі накидати ) "Косусі" цій років вже багатенько, вже й підкладку замінили, бо "стільки не живуть", розлізлася, і "молнію" ... Але на пенсію ми її не пускаєм – вічна ж) Для нас двох ця "косуха" - особлива. І ось чому. Понад 10 років тому, знайшла я собі заняття до душі – на тренування з друзями ходити. З лицарським мечем вправлятися, танці середньовічні вивчати-танцювати. Зібралася така собі купка однодумців. ) Клубів з такими інтересами на той момент у Львові було чимало, та й зараз не один. І не завжди спільну мову знаходили. Жарт ходив, що розмножуються такі клуби діленням. Бо зберуться учасники, попрацюють трохи і розколюються на кілька ворогуючих або не дуже компаній. Кожна чимось добра, щось краще за інших робить-вміє. І зібрав тоді хороший чолов'яга Тіамат свою "Вольницю" – спільне тренування для охочих з різних клубів. Нікого не проганяли. Єдина умова – тренуватися мирно, стосунків не виясняти. Досвідом обмінятися, щось нове придумати/показати –це прошу дуже. А воювати – зась. Там я свого Горда і зустріла. Бо з клубів ми різних, до того не бачилися, не чулися. Вечір, дерева шумлять, мечі-бокени постукують ... Втомилася, набігалася. Ноги гудять. Присісти б, а трава вже росна, мокра. Як сядеш… Тут мені хлопець під ноги свою "косуху" постелив, каже, щоб сідала на неї. Тільки обережно – окуляри у кишені сховав. А я сама з 3 рочків "чотириока" ) До окулярів з повагою ставлюся. Витягнула з кишені і в руках решту тренування протримала, щоб не роздусили – лицарі ж під ноги не дивляться, за супротивником стежать, раптом утне щось несподіване. А потім з тією "косухою" на плечах додому дійшла, з супроводом, щоб не образили на темних вулицях ) Затишно у ній тоді було. І тепер затишно )

Антон (Харків)
История 1. Когда давно, когда я был еще подростком, Мама решила что мне пора купить кожаную куртку, это было модно, надежно да и я уже созрел! Вообщем поехали мы на рынок "Барабашово" покупать куртку, жили мы тогда в Сумской обл., и каждый день на рынок ездить немогли, поэтому когда мы прибыли на рынок "Б" -начали заниматься сообственно поиском, и к нашему удивлению кожаных подростковых курток неоказалось ВООБЩЕ!!! НО. мы нашли одну , но она оказалась стиля "Косуха"... что делать.. купили ее (т.к. курту ну ООООчень хотелось). После покупки и первой примерки "Косухи" сразу захотелось Байк, но родители были против него. Прошло после этого лет 10, я купил себе мопед (японский) и как-то раз отдыхая на природе с друзьями поехал в магазин за "добавкой" и наобратном пути навернулся с мопеда очень жестко, и если не эта "Косуха" от моих верхних конечностей мало что осталось бы , ведь кожа то на ней толстенная!! Так вот каждый раз одевая ее, я вспоминаю этот случай и свою МАМУ ведь 10 лет как нету ее с отцом "погибли в ДТП". Дорога как память, да и состояние у нее отличное!! Спасибо История 2. Когда то давно лет 17 назад жил я в Сибири (собственно там и родился) на озере Байкал! А как вы знаете зимой там прохладно (то -30 да -60). И был у меня там огромный бушлат кремового цвета (наверное в СССР это было модно?) и ходил я в нем в конкретные морозы гулять, подымешь воротник такой что головы невидно, руки в карманы и вперед, только нос щиплет, щеки и т.д. Вообщем прошли года, я уже живу в Харькове, сдесь морозы нете конечно, но временами бывает что то похожее, поэтому бушлатик то я достаю, одеваю и в перед на улицу.. А люди то здесь посовременнее, чем там в глубинке и смотрюсь в нем довольно немодно , все же ходят в НАЙКе, Коламбия.. такого точно здесь нет А я поднял воротничек повыше шапку одел из не-то волка не-то собаки, иду и вспоминаю про Сибирь.. Сопки, горы, Байкал ,Рыбка и т.д.. Ностальгический бушлатик получился ))) Итак каждый раз, когда одеваю его!!

Олег (Харків)
Приветствую. Моя, наверное, любимая вещь по сей день - магнитола Panasonic и трёхголовая дека Pioneer. Да, их две - выбрать одно никак, как от сердца оторвать любимое, мягкое, тёплое.. нельзя. Расскажу по порядку. Моя любовь к музыке безгранична и начал я слушать её с самого детства. Помню, ещё тогда, в детстве, в то время когда у ребят были компьютеры, приставки.. у меня ничего этого не было, мечтать только приходилось, да и не было такого особого холода из-за отсутствия оных ведь источником тепла для меня являлся тёплый аналоговый звук ещё советского (!) магнитофона Электроника 311 стерео. Я был самым активным пользователем магнитофона в семье. Лет не знаю, с 3х.. в 5 точно помню уже активно слушал, даже фото осталось. Сижу на кровати по турецки сложив ноги слушая что-то на BASF ленте. Через некоторое время, школа 3й класс, у меня появляется китайский моно плеер. Радости не было предела - в первый раз в жизни..кассету слушать в кармане.. конечно я и такому изделию был рад. По дороге в школу, в школе и не только.. Был, наверное, единственным ребёнком в школе кто постоянно носился с плеером и кассетами. Прошло ещё время, уже конец школы.. приобретаю я по объявлению кассетную деку Пионер. Это прям был огромный шаг вперёд на пути к совершенству звука. По сей день я качаю лицензiйне, пишу на CD-rw который ставлю в сд плеер и с него уже на ленту. Не зря прошёл я эту ''школу звука'', в итоге различаю на слух оттенки разных кассет. Спустя пару лет после покупки деки я покупаю по вменяемой цене топовую магнитолу панасоник. Этот Хай фай радует меня крайне часто и по сей день. Радуют записанные альбомы на фирменных кассетах, приятно держать в руках и ощущать вещь. Также пишу с радио куски живизны с Камтугезы чтобы потом послушать в плеере в дороге. Звук - опять же, небо и земля если сравнивать с записью на телефоне. Эти аналоговые помехи плюс аудио политика качества того времени уделывают современные технологии. Да, нас, любителей звука ленты не много, но мы прошли немалое и знаем что аналог это один из основных очагов тепла в жизни с которым мир музыки становится куда ярче, живее и осязаемее.

Олена (Київ)
У меня есть комплект обуви, который я называю "тапки со... скелетами"! Это обычные туфли на низком ходу, но с изображением черепов(называю "со скелетами", дабы не шокировать окружающих словом "череп"), они для меня очень символичны, поскольку у меня уже более 10 лет. А символичны тем, что первый раз в своей жизни я пришла устраиваться на первую свою работу по специальности в офис крупной транспортной компании именно в этих "тапках", жутко переживала и нервничала, и думаю, это было заметно, но по окончанию собеседования, директор повернулся к бухгалтеру и произнес следующую: " - Я думаю она нам подходит, тем более ты посмотри на ее обувь!!! Смелая и уверенная девушка, сразу видно!!! Вообще, они уже давно должны были отправится в мусор, подошва протерлась, и в каждой мастерской обуви мне говорят, что их дешевле выбросит, чем делать ремонт, но для меня мои "тапки-черепки" имеют особое значение!!! Я их не когда не отправлю в мусор, если уже и носить не смогу, тогда оставлю, и глядя на них буду знать, что все получится, ведь главное, уверенность и смелость!!!

Ксенія (Київ)
Моя "вічна річ" (а також щалива) - це шкіряний пенал з нашивками Rammsteіn, Scorpions та AC/DC , який мені зробила і подарувала мама, куди б я не йшла -він завжди зі мною. Взимку 2016 мені пощастило потрапити на концерт Скорпів і ми з друзями вирішили "зпіймати" гурт біля готелю. Зі мною також був мій музичний інструмент - віолончель. Нам подзвонили і сказали, що Скорпи от-от будуть біля готелю. Ми бігли і я зачепилась і впала , пенал випав на землю і я не вдарилась головою об бруківку, а впала на нього. Мені пощастило також того вечора зустріти Сергія Кузіна, поспілкуватися зним, зфотографуватися і взяти автограф. Також, того вечора Клаус потиснув мені руку і сказав, що я добре малюю. Отатка історія.)))

Павло (Запоріжжя)
Добрый вечер.Я хочу вам рассказать про свою вещь вещь которая дорога мне и которая у меня уже давно, это мой телефон Samsung он очень стар но верен мне который не подводил купил я его в 2012 год с тех пор не мало телефон выпустили которые постоянно ломаются но мой не разу не ломался и по сей день служит верой и правдой. Купил я его на тот день за 400 гривен которые я впервые заработал купил я его не изза популярности а изза того что он был лучшим вариантом на то время самый обычный телефон стоил как Android телефон сейчас но те у меня ломались а этот я кучу раз ронял, топил, пережал, на большое удивление он не ломался и я понял что какой бы я телефон не купил у меня всегда будет мой верный Samsung который будет работать даже в когда некто не будет знать о таких телефонах по сколько тогда их делали на совесть и служит он мне с верой чем вся техника когда либо.

Сергій (Херсон)
Була у мене ранише така вот история в детстве.Поихали ми якось на дачю.Приихали почали розбирати речи пройшов буквально десь так один день.Бабушка займалась на городи роботою а я був тоди пишов на рибалку . Аж раптом мени соседи кажуть шось горить.Я тоди побижав додому а там горить камиш и полумья починалось все бильше и бильше.Так аказуется моя бабушка пидпалила траву,а там був такий витер ше великий и воно загорилось и все пламьмя рухнолось на камиш и плавни горели тоди 2-3 дни славо богу потим все обишлося.Погорили старие деревья був хороший кастьор даже ночью.Ну славо богу потом огонь затушили.И на дачи полумя не кинулось вот така вот в мене история.

Тетяна (Львів)
Про це так багато говорили вже, що така тема може вже і не є актуальною. Але коли ідеться про великих людей, то будь-яка актуальність втрачає сенс. Хочу розповісти про Кузьму Скрябіна, а конкретніше про те, як восени 2014 року він давав безкоштовний концерт для студентів біля головного корпусу ЛНУ. Він тоді був неабияк живий. І живий у значенні не тільки фізичному, а й у моральному. Скільки енергії йшло від нього... Тоді мали бути вибори, і він просив нас, аби ми вибирали так, щоб потім не виходити на майдан знову. На нас він покладав велику надію і вірив, що саме молодь має збудувати нову країну... Але є одна річ, кумедна, правда, яку я не забуду ніколи. Наприкінці концерту він сказав: "Люди добрі! Якщо побачите, що по Львові ходить бомж і йому нема де переночувати, пустіть його до хати. Я довго не буду". Ось такий був Кузьма. А потім був трамвай, повний студентів, які він того ентузіазму голосно співали українських пісень, і ніхто не знав, що буде за півроку. Біля ЛНУ тоді було порівняно небагато народу, після його смерті його почали любити чомусь всі одразу. Ось тут і наболіле - людину треба цінувати живою, а не тоді, коли її не стає. Що йому зараз з того мейстріму навкруг його особи? А нічого...

Олена (Київ)
Хочу рассказать вам историю про мою "вечную" вещь, которая для меня стала и своего рода талисманом ))) В нашей семье уже все знают, что я никогда и никуда не поеду без своих... трусов путешественника! Итак - мои "Трусы Путешественника": Когда мне было 16 (сейчас мне уже 34) мама мне подарила трусики, самые обычные шёлковые. Очень удобные! И вот спустя какое-то время я поехала учиться в Германию на лето на автобусе - 2 суток в пути. Ну и надела эти удобные трусы. Тогда она ещё были не "Трусами Путешественника", а просто трусами. На обратном пути - тоже в них. Дальше - больше. Любая поездка на дальние расстояния - только в любимых трусах. Я перестала их носить в обычной жизни, берегла для поездок. После окончания Универа впервые летела на самолете и сразу далеко- далеко - в США. И конечно же в Трусах Путешественника ( к тому моменту они уже заслужили своё официальное название). По работе (а я бывшая морячка, летала по контрактам по всему свету) пришлось побывать во всех концах света и только в Трусах Путешественника. Был один случай, уже не помню почему, когда не смогла их надеть в путь - и нервничала весь перелёт. Ведь это счастливые трусы! Столько в них пройдено! По сей день все поездки за границу, а особенно перелеты - только в Трусах Путешественника. У них особый статус в нашей семье. Все относятся к ним с уважением. Они ведь столько стран повидали! Подистрепались конечно за столько лет..... Но я их берегу и планирую до старости в них летать по свету! Мои Трусы Путешественника - это залог успешной поездки!!!!

Дмитро (Кривий Ріг)
Был конец 80-х начало 90-х годов. На отцовском магнитофоне "Радиотехника" очень любил слушать радио и записывать сборники. Просил отца купить чистые аудиокассеты, садился вечерком и начинал запись в своей "мини аудио-студии". На то время считались самыми качественными кассетами Sony, которые привозились из-за границы. Записал я таких сборников порядка 50-ти, некоторые подарил, некоторые дал послушать и не получил назад. Но самые любимые сохранились до сих пор. Их где то с десяток. Сей час музыка в свободном доступе и очень много, можно послушать онлайн и скачать. Аудио-кассетам около 25 лет и у меня не поднимается рука их выбросить, так и стоят на полке. Лишь иногда достаю старенький магнитофон и прослушивая аудио-сборник, вспоминаю счастливое детство и мини "аудио-студию".

Сергій (Харків)
Рік 94-й,чи 95-й,студенти,Кіровоград.У мого друга Олеся,котрого я звав Jess на честь Джесса Піндато з Terrorizer,зненацька завелася чудо майка Сепультури.Слід відмітити,що Лесь досить індеферентно ставився до важкої сцени.Так він був у курсі,трохи слухав,та й як він міг не слухати,коли єдиний доступний касетник перебував у моїй приватній власності,чим я немилосердно користувався на максимум потужності:)Його інтереси то Дорзи,Пінки,Роллінги,БГ і т.д.(то були і мої інтереси ,але менш пріоритетні,ніж Слейер,Напалм та просто Дез:)І от у Леся завелася нова,чудова майка бразиляківSepultura ,на пузі значить? обложка новітнього на тоді LP Chaos A.D.,до речі мого улюбленного,на спині значить постаті самих бразіл джангл гуру,декого навіть можна узнать:)До речі, ми юні нефори, тоді якось по швах вичисляли,чи оний предмет крутий штатівський,чи якась кака...То була ,,штатівська,,Значить бачу я Леся в отакій обнові,від чого в мене очі під небо,бо про подібне міг лише мріяти, купонів тоді ледь вистачало на нові касети та моральний дух:)І тут Джесс у Сепультурі!-,,Де взяв?!,,.-,,Ларік залишив під залог на пару днів,,.Ларік то був наш спільний товариш,але напевно Сепультура була не його,так значить він зробив Джессу дуже "вигідну" пропозицію,тобто всучив йому річ,на яку останному було супер пофіг,на взайем отримавши солідний капітал десь у сумі 150000 купонів,ну да,десь якраз на пляшку:)А може я оце зараз, ідеалізую Ларіка,і він вклав вигідну інвестицію у якусь іншу справу,не памятаю...Я чую подробиці і розумію,шо нада шото делать!Таке шаста в руки прьоть!!!Першим кроком в плані анексії був безкоштовний лізінг,типу та нафіга тобі ця річ,не твій формат і т.д.Короче вициганив,ношу,кайфую,пофіг що предмет фетішу повітря вже давно на іонізувало,а колись білий ярлик був зовсім другого(протилежного)кольору(ніяких постірух-малюнок облізе!Я оцю дуже приблизно піддав гідрообробці у році 97-му:) )хто її вже тягав до мене,відають лиш трансцедентні сили,ну то не важно...Значить ношу,активно морожусь стосовно віддачі,як там хіпуючий Лесь відбивався від просроченного Ларіка,який навіть пару раз намальовувався,мене не гребе(воістину жадібність то настрашніший гріх !)...І ось якось ми з Олесем десь добряче підняли моральний дух,глупа ніч,вже ніякі залишки громадського транспорту не курсують кіровоградськими хайвеями,а нам нада дамой!І тут я,як часто в подібних ситуаціх, до і після оцієї,відчувши раптове GPS-надхнення,пропоную "зрізати".Вже трохи досвідченний друзяка на всяк випадок влаштував легкий лемент,який був мною авторитетно припинений в стилі Сусаніна і лохів-пшеків.Короче Лесь на першому етапі умовився і ми рушили у якісь нетрі про які я звичайно не сном не духом-паркани,собаки та діалоги з ними,городи,побід вікна,скакання,прокладання нових трас,губіння і загибель моїх страшнонефорських окулярів,і все це на чужих приватних власноснях!!!Короче пригода удалась, я відкрив для себе новий,неочікуваний світ,про котрий і зараз мало що можу добавить.Лише тонка Олесева натура,настояна більше на Джеферсонах,ніж на Кеннедіс,почала здавати,відчуваючи зачатки криміналу у наших майже філософічних(пошуки виходу)діях,протест наростав,і як результат експедиція розпалася!Сепультура На груддях хміль та прихильність до брутал металу штовхали мене вперед і швидко мене вивели,як на диво куди треба,а прихильник классік року десь зник у нетрях!Амінь.Але я як справжній фройнд,комфортно розмістився у горизонтальній позі на зупинці,мимо якого Олесь пройти не міг.На момент його нешвидкої появи я завів знайомство з якимось хмільним пілігрімом,з яким уже провів попередні перемови,стосовно випить за встречу,у останнього дома:)Перспектива чого була брутально порушена більш тверезим та чомусь невдоволеним пожертвувачем Сепультури!:)У нього теж виявилася дуже цікава пригода,за ради чого власне весь оцей трьоп.Він вже вибрався на світ божий,не відомо де,і деж почав турбуватися про зниклого друга(мене).Значить він іде шукає і дорогу і Сепультуру,і носія,вже взнає місцевість...Тут йому на зустріч досить переляканий солдат,напевно у самоволці,і незакомплексований хіпстер під два метри зросту,у дві години ночі,без попередньої підготовки вистрілює-"Ти тут чувака з Сепультурою не бачив?!"На що шокований захисник,відчуваючи,певну каверзу, пробелькотів:"З чим?""Ну да,про шо це ?"- подумав Олесь і пішов мовчки далі ...Отака історія речей,а Сепультура висить у мене в шафі,очікуючи можливих пригод...

Валентин (Черкаси)
Доброго здоров'ячка Сергій Васиьович, доброго здоров'ячка Соня! Моя історія родом з дитинства... Одна з моїх вічних цінностей є справді вічною, і не тільки в моїй пам'яті! Коли мені було років три від моєї появи на світ, мені подарували іграшку, вантажну автівку, схожу на ГАЗ-66! Деталізована кабіна, передні колеса, що повертаються, двійко дверцят по різні борти кунга, що відкриваються... Цю іграшку беріг, скілько себе пам'ятаю! Та й до моменту початку фіксації життя в корі головного мозку також (інфа стовідсотково підтверджена батьками!)! Нікому цей "ГАЗончик" не давав! Та й сам ним по килиму в залі їздив лиш "на свята"! Зараз мені 32, без місяця! ГАЗончик досі живий, справний! Хоч йому вже самому майже тридцятка! Стоїть почесно на підвіконні, викликаючи в мені спогади дитинства! А скоро я стану татом! То ж я з радістю передам своєму синочку цю іграшку, цю вічну цінність, започаткован мною сімейну реліквію!

Іван (Київ)
Початок двотисячних. Сьогодні маю поїхати в село, але спершу треба вийти з під’їзду, який є символом «цивілізації» на сходах завжди брудно, стіни обписані не вихованими дітлахами, а кореспонденція з поштових ящиків викидається виключно поза коробкою призначеною для збору паперу, сьогодні схоже ще й смердить, але затримую дихання, не бажаючи переконуватись в цьому, вибігаю на двір, і через кілька годин та півтори сотні кілометрів опиняюсь в інакшій дійсності, цілковито протилежній реаліям київського «негритянського» райончику. Навколо все просто, але охайно, підсвідомість ще не звикла до природи і відсутності шуму, а люди навколо привітні. Ранком туман не розвіяний сонцем обплутує хати і сади, а ми з дідусем йдемо на рибалку, в затоках шматка Дніпра не спотвореного водосховищами риба ловиться майже завжди. Перебування на свіжому повітрі сприяє бажанню попоїсти, дід дістає хліб і сало, хто не пробував домашнього сала напевно і не здогадується, що воно може мати аромат і смак, промислово ж вирощена свинина не йде ні в яке порівняння. Акуратним тонким, але міцним ножем краяться шматки хліба, накладається сало, обчищуються зубчики часника. Дід завжди бере цього ножа з собою. А ось треба вирізати рогатину для встановлення вудки, знову ніж став в нагоді, звичайний собі ножик з гордим написом «г. Павлово», яких певно десятки тисяч наштампували і розвезли від Оки до Дністра. Перше десятиліття другого тисячоліття промайнуло, діда вже немає. На нічному пляжі міста Макарська, що в Хорватії, ножем з написом «Павлово» чистяться апельсини, взагалі перед відльотом з Києва думав взяти інший ніж, але відчуття ностальгії віддало перевагу герою цієї оповіді, старому, доброму ножу з далекого міста на Оці, який зберігає спогади про село на Дніпрі, його мешканців, і головне – про діда. Вранці наступного дня помітив, що ніж пропав, повернувся на ще пустий пляж, але нічого не знайшов, напевно ніж вирішив, що пора змінити господаря, бо комусь він тепер важливіший, не як приладдя для різання, а як річ, яка змусить задуматись чи пригадати, інакше ж як пояснити, що серед великого пустого пляжу його все ж таки знайшов якийсь хорват чи італієць, а може німець чи чех, що прийшов помилуватись спокоєм вранішнього моря.

Інна (Бровари)
Для мене вічною і особливою річчю є Біблія. Я відкрила її для себе багато років тому і дуже щаслива, що можу її розуміти і ділитися мудрістю,яка є в цій книзі, з іншими.

Сергій (Новомосковськ)
Пожалуй к категории «вечных вещей» я могу отнести свой первый билет на концерт Deep Purple. Хотя , если разобраться , то дорог не сам билет , а воспоминания с которыми он неразрывно связан . В уже далеком 2002 я случайно узнал что Deep Purple приедут в Днепропетровск . Сложно описать все то , что творилось в моей душе после этой новости , ведь группа которую ты слушал на раздолбаной Весне 212 приезжает с концертом в твою страну , твою область . Это казалось просто невероятным , не знаю , что этому способствовало – парад планет , хорошее настроение богов Асгарда , хотя афиши и намекали на известного человека имя которого можно узнать после 31 марта . Спасибо тебе человек-загадка , мистер Х , и извини что так и не узнал твоего имени . Историю про то как достал деньги на покупку заветного билета лучше пропустить , т.к кому интересно слушать где был добыт цветмет и как его сдавали . Но помимо денег была еще одна заковыка , в 2002 я был все еще совершенно несовершеннолетним и если процесс поездки туда не вызывал никаких проблем в плане получения согласия у родителей , то вот процесс возвращения вызвал длительные дискуссии . Проблема заключалась в том , что возвращаться приходилось на электричке и по прибытии чесать через цыганский район и это все около 3х часов ночи . Все сводилось к тому , что если я переживу концерт и мое сердце не остановится под smoke on the water , то как знать смогу ли я пересечь злополучный район без механических повреждений и с сохранением всех тактико-технических характеристик своего организма. И вот тут и произошло то , что до сих пор я вспоминаю с теплотой – батя , мой батя который рок никогда не слушал и не воспринимал , а всецело был предан дискотеке 80-х с ее Boney M и Modern Talking сказал что сопроводит меня на концерт и обратно . Честно говоря я был тронут . Вот так мы с ним и поехали на концерт 27 марта , как результат я оттусил на концерте , а батя отстоял под «ледовым» около 3-х часов , причем под дождем. Потом батя сумел выдержать мои громкие сбивчиво-бредовые попытки описать происходившее на концерте , думаю нес полную ахинею , иначе и быть не могло. Что поделать , школьник на своем первом легендарном рок концерте.) Смутно помню возвращение домой , собачий холод и сырость ночи , да и цыган-район миновали без приключений. Но все это мелочи , важна только спина бати который идет впереди меня , бати , который несмотря на усталость , плохую погоду и невосприятие рока как такового сумел подарить мне одно из лучших воспоминаний моей жизни. А билет я до сих пор храню. И думаю дорог он мне не тем , что это был мой самый первый рок концерт , а тем , что именно тогда я понял своей несовершеннолетней головой кем является для меня батя . Цените своих родителей. Ведь как знать , может «вечные вещи» это и не вещи вовсе .

Іван (Чернігів)
В далёком 1990 году я вернулся из рядов советской армии в родной Чернигов. Рок я уже любил и играл. Не хватало мелочи - "косухи" и "казаков". И вот тогда в нашем центральном универмаге "Дружба" я увидел её... крутую кожаную косуху корейского производства. Стоила она на то время не мало, и мой отец купил её в рассрочку, со словами "У меня когда то была лётная куртка ей сносу не было, и этой сносу не будет" Как в воду глядел отец. Счастье - оно выглядит просто... Я надел свою первую косуху и просто прирос к ней. Чёрная, скрипящая, блестящая. Сколько в ней было дано концертов, не перечесть... Я в ней был на финале "Червоной руты -97" в Харькове, проколесил несколько туров по Черниговской области, и зимой и летом, как говорят одним цветом... И вот глядя на неё сейчас я понимаю насколько нас потрепала жизнь))) Она уже не скрипит, не так блестит, не так пахнет. Рукава чуть потрепались, подкладку менял пару раз, замки ремонтировал, но кожа осталась такой же крепкой как и мой рокерский дух)))

Ігор (Біла Церква)
Буває запрацююсь в місті, і тижнями не приїзджаю в своє рідне село Устимівка, що на Васильківщині. Але вже коли випадає можливість приїхати, то я сідаю на свій старенький але такий рідненький велосипед і їду тими мальовничими вуличками де пройшло моє дитинство. Як тільки починаю інтенсивніше крутить педалі, так і моє серце починає швидше стукатись. Якось зразу легко і спокійно стає на душі. Зразу згадуються безтурботні літні дні, коли міг весь день кататись на своєму двох колесному другу. Багато чого ми з ним побачили чого. Для мене вічна річ це і є мій велосипед.

Ярослав (Чернігів)
Привет, меня зовут Ярослав. История произошла в начале 80-х. Я заканчивал мединститут в Луганске. Играл в ВИА с однокурсниками: Коля-вокал, клавиши. Саня-вокал, ударные. Серёга- вокал, бас-гитара. У меня гитара, иногда подпевал. Неслабо получалось. И вот вместо отработки в Альма- матер мы поехали по комсомольской разнарядке выступать по «Золотому кольцу России». Нас вместе с аппаратурой на автобусе возили по городам и районным центрам. В городе Палех пригласили в среднюю школу выступить на юбилее. Это было последнее выступление в программе турне. По приезду в школе симпатичная медицинская сестра предложила нам выпить «по чуть-чуть» для храбрости. Никто из нас не ожидал, что это будет нас медицинский спирт (мы ведь медики). Молодые, резвые и без опыта нарезались спирта так, что почти забыли о выступлении. Но выступить нам пришлось всё равно – нас вывели под руки и поставили на сцену. Была такая лаааажа! Мы очень смутно это запомнили. Было даже не стыдно, а смешно. Это походило на цирк с четырьмя клоунами. Очевидцы потом рассказали, что каждый музыкант играл свою партию отдельно от других, а у басиста вылетел штекер из усилителя и он никак не мог вставить его в гнездо. Стыд появился намного позже. А теперь по сути. В это турне я взял диковинные по тем временам и очень ценные для меня вещи – остроносые туфли на высоком каблуке, сшитые «на заказ» старым мастером-евреем и еще более крутую кожаную куртку с тисненным гербом «DAVIDSON – MOTOR», которую мне привезли из оплота империализма - США. Я безумно дорожил этим прикидом, одевался и обувался в него только для выступления на сцене. И лишь в поезде, возвращаясь домой, я протрезвел и вспомнил, что мои рок- реликвии остались в школьном кабинете у медсестрички… Никаких контактов, ни имён, ни телефонов не осталось, даже номера школы никто не запомнил. Полная ж…. Пришла идея написать организаторам выступления в райком комсомола в Палех. Оказалось, нас запомнили (и не удивительно, ведь это было наше яркое шоу). Но самое важное, они поняли, насколько мне дороги эти вещи. Нашлись добрые люди, которые отыскали и посылкой вернули моё богатство. Шузы не выдержали испытаний временем, а вот кожанку держу сейчас в руках и не могу нарадоваться. Да, есть что вспомнить. В связи с войной вынужден был переехать в Чернигов. Для души играю и сейчас и буду играть всегда. А эта «вечная» куртка не просто атрибут, это воспоминание о добрых людях и о бесшабашной молодости. Спасибо Radio ROKS за конкурс, который дал возможность, пусть хоть мысленно, вернуться в лучшие годы жизни. http://piccy.info/view3/9890425/b80119669a259ed33f0ea6a16ca42792/

Максим (Суми)
Моя мотоистория началась в 2002 году, когда, заканчивая школу, я получил водительское удостоверение категории "А". После этого около 7 лет на двух колесах не ездил, развивал навыки перемещения задницы с точки А в точку Б при помощи четырех колес. Где-то в 2009 году младшему брату приобрели чудо китайской техники под названием Corrado CR50. Дивное чудо мотопрома Поднебесной верой и правдой служило сначала брату, а когда он тоже стал на путь четырехколесного развития, я забрал его ослика и перевез в Сумы. Эксплуатация мало отличалась от детской поговорки "машина би-би-си, метр едешь - два неси". Всяко бывало, много раз ломался в пути, а в конце концов отказался я от идеи мото вообще, а ослика вернул на землю обетованную. Спустя небольшое время отец подсказал знакомого, который занимается восстановлением выброшенной на металлолом техники, у которого в наличии был реставрированный ИЖ Планета -5 1992 г.в. Состояние не далеко от идеала, потому взял. Закончил мотосезон 2012 года и начал мотосезон 2013 на нем. Много головняка он мне приносил, много денег в него было вложено, много времени проведено, в основном за поиском неисправности и подбором запчастей, ибо как ни странно, Поднебесная прекрасно снабжает Украину запчастями на ИЖа своего же китайского качества, даже с маркировкой "Сделано в СССР". В начале прошлого лета, когда мото впервые попал на капремонт к специалистам, по каталогам и фото в них, впервые познакомился с фирмой Геон. Тогда же загорелся покупкой Дайтоны. Но поскольку модель топовая, то цена на нее кусалась не хило. Но мечта засела в голове глубоко... Спустя несколько сотен км пробега после первого кап. ремонта, пришло время второго, в сентябре, когда не доехав несколько десятков метров до дома был растрощен коленвал. Докотив до дома в руках оставил его на зимовку... Так сказать, пристрелить не поднялась рука... Будучи любителем советских ИЖей (у самого ИЖ Юпитер - 5 1989 г.в. в идеале дома), отец взялся за его воскрешение, увидев что мое терпение попросту лопнуло. И таки восстановил, выложив за это пол рыночной стоимости мото. Глава 1. Per aspera ad astra Шло межсезонье 2013-2014. Мысль скопить на Дайтону до Нового года не давала покоя, но похоже за старанием я попросту забыл, что мало хотеть, надо еще и копить, поскольку деньги уходили сквозь пальцы в непонятном направлении. На начало января в условной копилке с надписью "на Дайтону" было пусто и уныло. Осознав всю безнадегу положения побрел по просторам паутины за выгодным кредитом, но такового попросту не нашел, а более-или-менее неплохие по условиям кредиты были с предоплатой. Как-то сам собой в голове возник план "Б": собирать на первоначальный взнос. Параллельно с этим начал искать, кто же мне продаст Дайтону. Выбор пал на местную фирму "Лявик Моторспорт", дислоцирующуюся у нас в городе. Созвонился 04.02.2014, получил положительный ответ: Дайтона 350, инжекторная, черная, новая в наличии ЕСТЬ, стоит 30 000 наших! Цель близка, осталось выполнить до конца свой план "Б". К 1 февраля баланс первоначального взноса составил аж... НОЛЬ. Обозлившись вкрай решил таки пробежаться по банкам и таки нашел относительно нормальный кредит под относительно нормальный процент. Но на семейном совете с женой, всецело разделяющей любовь к ветру в лицо и езде на закат на двух колесах, предложила использовать сбережения, а посему и одалживать (и соответственно отдавать) у банка на треть меньше. Сказано - сделано. Пока суть да дело с банками да сбором средств, с нынешней политической ситуацией в стране доллар пополз вверх. :( При очередном созвоне с Алексеем (Lyavik) выяснилось, что желательно бы заказывать за доллары, а поскольку у меня гривна, нужно было ее менять. Спасибо Алексею, сей немудреный но очень хлопотный процесс он взял на себя, а потому пришло время "Ч" для расплаты. Итак 12.02.2014, деньги в руках, настроение отличное, погода отвратительная, темень несусветная, туман ужасный, дорога неизвестная... Я, жена (добровольно вызвалась) прем... Куда - не понятно. Заблудились в гаражном кооперативе, а поскольку он находится в низине ,а вокруг полным ходом оттепель, хорошо что не пришлось использовать мастерство плаванья, но с помощью Алексея и какой-то матери мы добрались до офиса. В офисе обговорили все нюансы купли-продажи, вместе с женой поглазели на мотоциклы марки Геон, которые, кстати, составили подавляющее количество в салоне и вплавь снова домой. Итак, деньги отдали, настроение отличное, погода отвратительная, темень несусветная, туман ужасный, дорога домой малоизвестная... Глава 2. Битый небитого везет, или "Политика vs. Мототоксикоз" 17 февраля. В Киеве черт ногу сломит, а мое сердце стучит в ритме двухцилиндрового рядника... "Нету ничего хуже, чем ждать и догонять" - это как раз обо мне. Греет лишь факт довольно выгодной продажи Планеты и какая-то сумма на погашения кредита. 20 февраля мото должен был выехать из Одессы в направлении города на Псле, соответственно 21 февраля он должен был уже собираться. Просыпаясь утром и смотря новости, а так же перед сном понимал, что дорога Дайтоне предстоит ой какая нелегкая с учетом блок-постов вокруг Одессы и мятежей по пути ее следования. Опасения были существенны и не беспочвенны, как она доедет не ясно до последнего момента. Но Алексей (Lyavik) внушал мне доверие, а потому контроль над ситуацией доверил целиком и полностью ему. Утро 19 февраля началось с мысли, что надо бы позвонить ,узнать... Откровенно боялся на свой вопрос о ходе операции "Одесса-Сумы" услышать что-то страшное типа дорога заблокирована, никто никуда не едет и пока ситуация не уляжется придется ждать. Но опасения были напрасны и в ответ услышал, что мото будет отправлен почтой, что меня даже в какой-то степени успокоило. Сегодня пообещали, что приедет он завтра, 22 февраля... Глава 3. Первое знакомство Итак, наступило 22 февраля, а значит по моим расчетам Брюнетка была уже в городе. Не радовать это не могло, а потому ощущения ожидания довольно слабо вписывались в фразу "Доволен, как слон после купания". Также по расчетам она уже должна бы доводиться до обещанного состояния "Как для себя". Но долгожданного звонка не было. Посему пришлось в очередной раз нескромно навязаться Алексею с вопросом "что да как?". Оказалось, склад доставки работает только в рабочие дни и субботу-воскресенье Брюнетка проведет в холоде и темноте вдали от людей. Делать нечего, жду понедельника. Днем снова решил навязать общение на тему мото Алексею, но на сей раз услышал, что ее забирают ближе к вечеру со склада. Ожидание стало невозможным, минуты тянулись очень долго, потому с женой было принято решения отвлечься каким-нибудь фильмом. Сказано - сделано! Вот только зрители для режиссерского творения с нас были, мягко говоря, никакими. И эту гипотезу подтвердила мгновенная реакция на телефонный звонок! Мгновения чтобы вынуть телефон из чехла и убедиться что это именно тот долгожданный звонок растянулись почти на час... И вот читаю на экране телефона "Алексей Валявский", показываю жене и тут... Наше состояние наверное вписалось бы в песню Сплин "Сердце", поскольку оное и остановилось и замерло. Нажатие дрожащими руками на кнопку ответа и вот уже Алексей сообщает то, что я так долго ждал: "Мотоцикл приехал, приступают к сборке". Я не знаю в скольки задачном режиме заработал мозг чтобы предусмотреть, подсказать (благо форум вычитан "от корки до корки") о каких-то пожеланиях. Но язык крякнул что-то рядовое а-ля "Отлично!" и разговор окончен. Дальше все как в тумане, помню только восторженный крик жены и дальше небольшое забвение. На самом деле, вот не могу вспомнить все то, что происходило после звонка, даже немного. Наверное вот она, та радость, которая по-настоящему переполняет... Следующий день ознаменовался попытками разузнать обо всех нынешних тонкостях регистрации мото дабы сразу от Алексея ехать в МРЭО и становиться на учет. Благо заверили по телефону, что проблем не будет, только приезжай и оплачивай в кассу все необходимые платежи. Дальше стал вопрос страховки ГО. Как-то быстро мысль перекинулась на "А почему бы не КАСКО?". Но в нынешних условиях эта идея сразу мне показалась сомнительной, что подкрепилось еще результатами "пробежки" по сайтам страховых компаний. Сказать, что дорого - это ничего не сказать! 1500-2000 грн. Понятно, Брюнетка не дешево досталась, но сумма, особенно в нынешних экономических условиях, просто неподъемная. Так как Алексей на сборку попросил пару дней, с учетом дня на "вдруг что-то пойдет не так" договорились разойтись в пятницу. Но уже сегодня на телефоне снова увидел имя и фамилию наверное самого долгожданного за последние несколько дней абонента. Услышанное в трубке меня просто шокировало: "Дайтона готова, можно забирать". Шок, чуть ли не роняю на радостях телефон, говорю что еду, согласовываю по документам - нет справки-счета, ее везут и будет она дня через два. Эта информация оказалась как ушат холодной воды на голову, но тем не менее благодаря ей пришлось брать всю волю в кулак, с толкача запускать мозг и размышлять что делать дальше. А исходные данные таковы, что на сей момент нету шлема (он остался у родителей при последнем приезде на Планете), без справки-счета на выходных не поездишь (с нынешними условиями в стране даже договориться не получилось бы) и не зарегистрируешь мото в МРЭО тоже. Итак с холодным сердцем принимается решение ждать понедельника когда у Алексея на руках будет справка-счет, заберу у родителей на выходных шлем и будет работать МРЭО. Сказано- сделано... Но как показывает жизнь, если на одном плече сидит ангел, то на другом непременно дьявол. Именно этим чертенком выступил брат, тоже любитель мотоциклов до мозга кости. Именно он начал подначивать в обеденный перерыв съездить посмотреть. Стоял до последнего на своем ибо понимал, что если я увижу Брюнетку в добром здравии, то следующие 4 дня (до понедельника) для меня будут мучительны в ожидании. Но все таки долгими уговорами меня сломали... Итак прибыли мы в стан "Лявик Моторспорт" и вот мгновение и я вижу брюнетку через стекло в двери... Она одиноко стоит в середине, в центре огромного зала. На ее хроме и лакокраске отражаются блики лампочек... Вот она, моя мечта!

Микола (Кіровоград)
Щоденник мого батька-фронтовика, який писався з 25 травня 1942 року до повернення додому в 1946 році зберігався у моєї племінниці разом з його листами і фронтовими документами в Донецьку, на Спартаку (800 метрів від нового терміналу ДАП) і під час термінової евакуаціїї в травні 2014 року залишився в будинку. Через рік весь цей безцінний архів на руїнах будинку знайшов її знайомий, який залишився в Донецьку і передав його племінниці. Батько почав війну під Сталінградом і закінчив у Будапешті, в щоденнику зафіксовані спостереження і думки чоловіка у віці 20 -23 роки на фронті. Я свого часу читав ці думки, зараз щоденник по черзі читают онуки, яким вже по 30 -40 років, черга за правнуками. Їм це дуже цікаво, тому я можу бути спокійним за їхнє моральне здоров"я. Такі речі і справді безцінні.

Ірина (Кіровоград)
Якось моя мама, з якою у нас досить полярні уявленя про моду, перебирала свої старі речі. Серед них вона знайшла спідницю - однотонну, довгу, коричневу. Вона носила її ще у вісімдесяті, коли була студенткою. Тепер же вона дісталася мені: я носила цю спідницю на екзамени (до речі, навчалася я в тому ж університеті та здобула ту ж спеціальність, як і мама), тепер ношу на різні заходи на роботі - і мені завжди щастить! Тож якщо попереду відповідальне інтерв'ю або ж прес-конференція, то неважко мене впізнати серед інших журналістів:)

Ігор (Київ)
Вторая кожа Раз разговор зашел о вечных вещах, хочется рассказать и о свой «второй коже». Многие байкеры помнят те времена , когда достать по настоящему хорошую косуху, было сложнее чем доехать на Днепре до Луны. А если у тебя и руки длиннее вилки чоппера, то и подавно. Собственно и мои руки всегда вносили свои коррективы при попытках стать счастливым обладателем хорошей косухи…вот я и отчаялся. Помнится мне ранним утром, я поехал покупать запчасти для своего многострадального кастома на базе м 72, который собирал уже не первый год и что бы закончить проект решился на продажу вполне ездящего Касика (К750). Значит взял я денежку, нафантазировал, что я накуплю на те несчастные триста гривен, оседлал маршрутку и помчался на рынок. И вот угараздило же меня идти на «железку» мимо джигитов торгующих секондом. Знаете, есть вещи которые ты не успел и померять, но понимаешь, что это твоя вещь и даже руки рубать не придётся… я остановился, ручки задрожали и я прохрипел что то типа «Дддядь, ддай померять, а?». Видно в тот момент я сделал глаза как у Кота в сапогах из Шрека (возможно я даже стал прототипом этого героя) и Ддядька вольяжно протянул шупальцу к моей косухе. Какого же было мое изумление, когда оказалось, что куртка имеет индейскую бахрому (в народе лапшу), от рукава до рукава, при чем такой длинны, что сам Чингачгуг бы обзавидовался. Пританцовывая индейский танец «прощай деньги бледнолицых», я обрядился в мечту и мечта оказалась как раз…так не бывает, скажете Вы…так не бывает подумал я! Свершилось, косуха моей мечты, в отличнейшем состоянии на мне, а в голове вопрос - Сколько?....Видно вопрос читался в моих глаза и Ддедядька проскрипел 300та! И вот тут дилема из разряда «к красивым или умным, хоть разорвись». На одной чаше весов, недостающие запчасти и мот на ходу, с другой стороны мечта юного байкера здесь и только сейчас…Понимаю, что меня перекрутило и мозг отказывается брать на себя ответственность за принятие решений. Звоню брату: – Ярик, тут есть касуха, прямо на меня…пауза в трубке, длинною в жизнь. - Прямо на тебя? -Да!!! -Деньги есть? - Да, но… -Но и бери, не возьмёшь, потом жалеть будешь! Я ложу трубку, понимая, что это то ,что я хотел услышать и молча отдаю последние деньги….Так началась история моей второй кожи, а иногда мне кажется что и моего второго я…. Думаю не получится здесь разместить все истории приключений, дней и ночей прожитых в этой косухе, но есть что то, что я буду помнить если не вечно, то пока есть память…Езда на своей М-ке (которую я все таки собрал), ночевки под открытым небом, на байк фестах и слетах, это лишь банальная вершина айсберага. Когда я работал в отделе по делам семьи и молодежи г. Брянка, я ходил на работу день в косухе, день в костюме, так я приучивал местных «власть имущих» к тому, что байкеры и неформалы это полноценная часть общества и если кто то из нас заходит в исполком, не нужно креститься и убегать за милицией. Доходило до смешного, когда после общения в костюме, на следующий день, я по тому же вопросу приходил в косухе и меня не узнавали… Эти лица, дорогого стоят) Сколько килограммов свечей, болтов и даже запчастей перевезено в карманах «второй кожи». Сколько свечных ключей безвозвратно потерялось в прорванных подкладках куртки…Каждый Днепровод меня поймет. Эта куртка пережила вместе со мной 33х дневное мотопутешествие Украина-Россия-Беларусь. Из которых только 3 дня мы видели солнце, а в остальные шел дождь и даже снег… Это куртка была со мной и когда меня кто то грел и когда нужно было согреть кого то… Вот и сейчас она висит в шкафу, ждет когда я соберу Днепра, который я недавно купил, что бы вспомнить кто я…но это уже совсем другая история! PS «Многие не верят, что у мотоциклов есть душа, а у некоторых вещей предназначение. Это так. У байков действительно есть душа, а косуха может стать второй кожей! Всем добра! »

Марія (Запоріжжя)
Вечная вещь у моего мужа.) Это его джинсы. Есть нормальные и не одни но носит чаще всего рваные дырявые безформенные и потертые ) когда мы только познакомились они были еще новые, но со временем начали обтераться и рваться везде. Он не раз их обещал выкинуть ... и бестолку) носит все равно. И так смешно и мило в них выглядит. Уже ребенку скоро полтора года, мужу уже 35 завтра исполнится, а он в этих джинсах и с коляской. Говорит что так модно) Могу фото скинуть)

Віталій (Чернігів)
Світ навколо нас сповнений величезною кількістю речей, але не кожну з них можна назвати вічною, бо вічні насамперед не речі, а спогади, пов’язані з ними. Для мене вічною річчю є старенький і пошарпаний патефон. Ніхто з моєї родини точно не знає про його походження, але найвірогідніше те, що прадід привіз його, як трофей, із звільненої від фашизму Німеччини. Корпус патефона було майстерно виконано з дерева у вигляді чемоданчика. Довгий час патефон лежав на горищі будинку, аж поки під час прибирання його не витягли з-під купи старих газет, а разом з ним була лише одна пластинка із вальсовою музикою невідомого композитора, бо наліпка, на якій було написано ім’я автора, обдерлася від часу. Згодом батько купив й інші пластинки, але та вальсова музика невідомого митця назавжди засіла у мене в серці. Я й сам поповнюю свою невеличку колекцію вінілу безсмертними хітами: піснями”Бітлз”,”Ролінг Стоунз”, “Лед Зепелін”… Звичайно, я люблю слухати музику і в цифровому вигляді, але ніщо не порівнятися з лункою піснею петефона. Із цим доволі простим предметом у мене пов’язані одні з найкращих подій мого життя. Я із родиною часто любимо збиратися, пити чай, Їсти пироги, тістечка або пиріжки і слухати”вінілову музику ” Іноді, коли мені буває сумно або самотньо, я дістаю той потемнілий чемоданчик, протираю його від пилу, заводжу механізм і слухаю ті хрипотливі мелодії, сповнені безмежною щирістю.

Андрій (Харків)
Моя вещь, не совсем вещь… это бланк Western Union. Краткая история такая: Всегда мечтал побывать в Париже. «Увидеть Париж и умереть» было моим смыслом жизни со школы. И вот в 1996-м году летом, мне 25-и летнему юноше представился такой шанс. Не буду рассказывать как я гулял по Парижу, с кем знакомился и что видел, но прогуляв до утра в последний день, я явился на автостанцию с обратным билетом. Сел в зале ожидания и ……..уснул. Проснулся, как говориться без всего. Деньги, паспорт, билеты — ушло все! ….В общем я в полицию. Сутки в полицейском участке, двое суток бомжом под украинским консульством. В участке я получил протокол, о том что меня обокрали. В консульстве справку, заменяющую паспорт, с текстом, что все официальные лица всех стран должны помочь мне вернуться на родину в течении 10-и дней. ...мама нашла способ переслать мне деньги. Деньги прислали друзья семьи из Москвы. На крыльях счастья лечу в отделение WU. Заполняю бланк, даю кассиру. А он мне: -Нужно вписать отправителя! А у меня их фамилия из головы вон! Он мне: - ИМЯ дайте! …...в общем перечисляю всю семью, НЕ ТО!! …..Ну я им справку и протокол, так мол и так, погибаю. Собралось все отделение и давай мне помогать вспомнить. ……..в общем вспомнили общими усилиями! Все это видно на бланке. Храню его как память. :)

Марія (Одеса)
У мене є футболка яку мої друзі жартуючи називають "морячка". Все ніяк не наважуюсь її викинути зі свого гардеробу. Подарувала мені її сестра. Одразу ця річ мені сподобалась. На ній зображена дівчина з кепкою із якорем, кожного разу коли я носила футболку мені хотілось на море. Ніколи б не подумала, що мої бажання так швидко здійсняться. Кожного літа, коли я одягаю цю футболку вона завжди приводить мене до моря хоча сама родом із західної України і в нас не те, що моря не було - до ставка треба було їхати в сусіднє село. Грошей на те щоб купувати дорогі путівки у мене немає, але дивним чином мені почало щастити. Вперше, коли я одягла свою футболку "морячку" мені несподівано запропонували їхати вихователькою в м. Очаків разом із групою дітей. На все про все було три дні. Лиман там чудовий для відпочинку ми прекрасно провели час з дітьми і моя "морячка" була разом зі мною. Коли настало наступне літо і я дістала її із шафи мене знову запросили їхати з групою дітей в Херсон. Я не відмовилась і також чудово провела літо біля моря. Цьогоріч знову дістала свою улюблену річ і хоч вона уже втратила свій зовнішній вигляд всеодно не наважуюсь її викинути, хоча сестра вже мені натякає на це не одноразово. Цьогоріч я аж ніяк не збиралась їхати до моря у зв'язку із ситуацією в Україні пов'язану і з Кримом і з збройними конфліктами, але дивним чином ситуація склалась так, що я зараз живу в Одесі також недалеко від моря. Може це якось повпливала моя "морячка" як ви гадаєте?

Анастасія (Київ)
Моя свекровь ломает стереотипы. А теперь сама мини-история: не получалось у меня найти себе косуху - попадались то слишком большие, то слишком маленькие, то гипер дорогие, то в таком состоянии, что даже на панк-вечеренку надеть стыдно. К 24 годам я стала себя утешать: ну не повезло мне с косарем, да и выросла я уже наверное, не нужно оно мне... А на 25 мне косуху подарила свекровь. Свою. И знаете, что?)) уже 6 лет у меня косуха в прекрасном состоянии, ношу регулярно, повергая в шок коллег и соседей, а со свекровью с тек пор мы дружим :)

Юлія (Київ)
Наміцно прив'язуюсь до речей, особливо тих, що куплені випадково, інтуїтивно. Перше місце серед таких “скарбів” посідає, як не дивно, швейцарський годинник, куплений багато-багато років тому. Я тоді вперше отримала премію на фірмі і вирішила її до останньої гривні вкласти в щось стабільне, типу золота, чи депозиту ))). Але коли проходила повз магазин Tissot, то випадково побачила на вітрині маленький і акуратний годинник, і зрозуміла: ось воно, моє втілення вічності. З тих пір я навчилася орієнтуватися в часі і можу прокидатися без будильника, замінила з десяток шкіряних браслетів, але маленький акуратний циферблат з золотистими стрілочками став частиною мене самої. Наміцно прив'язуюсь до своїх речей, особливо таких, інтуїтивних.

Світлана (Київ)
Не впевнена, що пісню можна назвати річчю, але історія є саме про неї. "Приходи" петербурзького гурту Сплін. Я почула її вперше ще в школі, і слова "Целым был и был разбитым" якось зразу вклеїлися в голову і в душу. Вона стала моїм особистим гімном. Слухала цей трек, коли було важко, і коли була щаслива. При кожній розмові про музику запитувала у знайомих (серед яких безліч фанатів Спліна), чи знають вони її. І таких майже не було, через що я вважала себе дещо особливою спліноманкою:) А коли влаштувалася на свою першу серйозну роботу і через навантаження хотіла покинути все вже на другій зміні, почула, що у навушниках мого нового колеги звучить улюблена пісня. На повну гучність. Та ще і разів 5 поспіль. Подумала, що мабуть таки, є там кльові люди і вирішила ще триматися. Залишилась в компанії і зустріла там свого хлопця. Це той, що слухав "Приходи" 5 разів поспіль. Тепер трошки вірю в знаки, але не надто. Так от:)

Сергій (Київ)
были в 80-е японские зонтики "3 слона". В те времена цена огромная - 40 рублей. Мне такой зонт подарил дедешка (ветеран и финской и отечественной) на 16 лет (сейчас мне 49) Я им гордился как немог. История не в любви к зонтику ,а .... Я его терял в разных местах и всегда я его находил. 1 - забыл в троллейбусе маршрут 5 - бежал за ним остановку - забрал, 2- забыл в вагоне метро - подождал когда вагон сделает круг - зонтик забрал, 3- забыл в колхозе на поле - на второй день нашел. Самое удивительное - забыл в институте на поточной лекции - хватился на второй день - вернурся, он лелал в парте и никтоего не сппёр. Учитывая возраст зонтика он начал протикать только год назад и сломалась ручка - механизм в порядке. Некоторые люди столько не живут!!! Я его не выбросил - память - легенда_ (верят только друзья, которые были свидетелями потери, а потом счастливой находки) будет служить на даче !!!!

Артем (Київ)
Вітаю Radio ROKS! Мене звати Артем і користуючись нагодою участі в одному з багатьох ваших чудових конкурсів, хочу розповісти вам про ту річ , яку я можу назвати "вічною". Мова йде про перстень , який мені придбала мати в одній з сувенірних крамниць прекрасного міста, що зветься Львів, коли я ще був 8-річним хлопчиськом. По-перше, хочу зазначити, що сам перстень виготовлений не з благородних металів, а зі звичайної міді. Втім, він має дещо більш благородне, аніж золото чи срібло. Я кажу про мудрість. Справа у тому, що на ньому викарбуваний напис - "Carpe Diem", що в перекладі з латинської мови означає - "Лови Мить". Словами не передати, як багато гарних спогадів я маю, завдяки цьому перстню. У моменти вагань, коли потрібно було зробити щось важливе, байдуже у якій сфері життя, я поглядав на свій перстень і розумів - потрібно діяти, інакшке потім мене "з'їдять" докори сумління. І було зовсім не важливо, який вибір я мусив зробити, адже завдяки своєму "металевому напарнику" я розумів, що іноді цей самий вибір потрібно робити не головою, а серцем. Тому, як то кажуть, не все те золото, що блищить. Також, хочеться наголосити, що мене зовсім не бентежить той факт, що я вже дуже давно його не вдягаю, тому що виріс. А не бентежить лише тому, що я вже давно вивчив ту мудрість, яка ховається у моєму перстні, і вона супроводжує мене все життя, хай навіть і без улюбленої прикраси всьго дитинства. Отже, я з абсолютною впевненістю можу сказати, що маю дуже цінну, а головне вічну річ, бо для мене це не просто перстень, а радник, що у моменти прийняття тих, чи інших рішень, допомагав і допомагає прийняти найкраще, незважаючи на наслідки.

Наталя (Токмак)
В 5 лет мне папа подарил небольшую копилку в виде деревянного грибочка, сказал : "Возьми доченька и береги каждую копейку Я послушала и ложила в грибочек деньги и в будущем грибочек дал начало больших покупок. Копилочку теперь передала сыну.

Игорь (Одеса)
Доброе утро! Есть у меня жилетка джинсовая, была она когда-то курткой. Но с началом почитания мною РОК-музыки в 1980 г. пришлось рукава обрезать. Но это еще не жилетка почитателя РОК-музыки :). Приходилось ДОСТАВАТЬ (в смысле находить и покупать) заклепки, цепочки и всем этим доводить жилетку до нужной кондиции. Ну и про надпись любимой группы ACCEPT не забыл! Хоть и купил себе став постарше косуху, но на РОК концерты хожу только в этой жилетке! Посетили мы с ней и концерт UDO, а на SCORPIONS так три раза были! Так что Long Live Rock"N"Roll и HMR!

Павло (Київ)
Ще за часів царя Гороха, коли касетку «Master of Puppets» я перемотував олівцем, а футболка з Кобейном цінувалася на вагу золота, подарував мені добрий друг мій перший Вікторінокс. Дуже прикро було його віддати охороні аеропорту у Кракові, яка не пропустила з ним на літак. Але, насправді, друг подарував тоді не просто хороший інструмент. Друг подарував Любов. Любов до Ножів. Тому і історія моя не про конкретний ніж, а про культуру носіння та застосування цих помічників загалом. Цієї миті дивлюсь на свою невеличку гостру колекцію і розумію, що кожен з цих предметів має власний характер, стиль і історію. Переважній більшості людей ніж, як аксесуар щоденного носіння, не потрібен, тому у нас людину з ножем сприймають, радше, за маніяка чи злочинця, хоча це всього лишень стереотип. Особисто мені, ніж неодноразово ставав у нагоді, від, банально, побутових завдань до, практично, рятувальних операцій. Але у жодному разі не розглядаю ніж, як засіб самозахисту. Я ношу з собою ніж з повагою до закону і повагою до оточуючих. Не хизуюсь ним і не граюсь. Це – надійний помічник. Це – інструмент. Це те, що я ціную.