Вічні речі

Анастасія (Дніпро)
Я в дидинстві складали вірші. У більш зрілому віці написала роман. Саме нотатник з віршами дидинства назавжди зилишиться зі мною. Спогади про перше кохання, найщасливіші моменти, та поразка а також про безтурботне дидинство.

Марія (Львів)
Моя вічна річ -це маленький червоний браслет який подарував мені хлопець.Він зараз знаходиться 1 359,3 км від мене.І тому ми не можемо бути разом.Але дивлячись на браслет,я відчуваю,що моя друга половинка поруч. :)

Паша (Київ)
Добрый день. 2002 год. Крестный прилетает США привозит мне ковбойскую шляпу такую от которой дух захватывает мне тогда 13 лет, но я полностью погружаюсь в детство и становлюсь ковбоем рейнджером самим крутим дома. И для того чтоб меня успокоить нужно было дать по жопе и забрать шляпу. И пояснить что я уже взрослый и так делать нельзя... И сейчас когда я хочу вернутся в то беззаботное детство я надеваю свою шляпу становлюсь ковбоем и вперед за котом темной лошадкой.

Анна (Суми)
Є в мене старенький фотоаппарат, який пережив багато цікавих історій. Я захоплююся фотографіями і через це майже завжди беру його з собою. Він знімав найяскравіші моменти мого життя: був просочений димом під час пікніка, знімав дощ, справжні емоції, різні свята, які закарбувалися у моїй пам'яті, ті чудові моменти. Нажаль, він вже не може так якісно фотографувати, як сучасні фотоапарати, та все ж, це та річ, яка здатна навіювати такі приємні та теплі спогади, такі не продаються...

Наталiя (Смiла)
Добрый вечер! Если честно,я хочу написать о любимой джинсовой рубашке моего Мужа.Когда мы поженились и стали жить вместе,я имела наглость отправить эту рубашку на чердак,где царит полнейший хаос .Просто, у меня есть такая вредная привычка -всё выбрасывать или убирать подальше)),когда делаю уборку.Уже 12 лет мой Любимый вспоминает мне эту рубашку.Да, где-то глубоко в душе, я понимаю что напортачила тогда((,даже не пытаясь найти её.Сейчас из-за войны, мы уехали и оставили не только рубашку на чердаке,а родной Дом((.Муж вспоминает о рубашке и сейчас,как всегда с улыбкой.В такие моменты я понимаю- вещи важны,когда рядом с тобой любимые люди,которые хранят память о них! Мира и добра всей Украине!С уважением,Наталья.

Євген (Харків)
КИМОНО! Мне его подарил мой крестный.Он был моряк.И привез его из Японии когда мне было 6 лет.Я занимался до 16 затем отдал двоюродному брату.Он через 10 лет вернул его обратно,чтобы я отдал его моему племяннику.Племянник занимался 4 года.А теперь в нем занимается мой сын!Этому Кимоно около 30 лет!

Богдан (Київ)
Безцінна річ для мене - це комплектні навушники від nokia asha 206. Вони ідеальні, такі ніби їх зробили самі боги і випадково загубили. Вони достатнь довгі, через що я міг спокійно підключити їх до комп ютера в училищі (ці комп ютери мають дефект - працює тільки задній аудіо вихід) і я не згинався в три дуги, щоб подивитися відео, чи фільм, вони голосні, але не пискляві, вони ергономічні - ідельно підходять, не випадають. Вони мають гумове покриття і гнуться як завгодно. Я їх дуже люблю і другу, якому я їх позичав вони також сподобались. Я їх ніколи не продам, тобто ніколи не продав би, якби не така ситуація: перед тим, як я придбав телефон ( а разом з ним і навушники) я позичав навушники у свого друга, але вони зламалия в перегині, потім ще раз, ще і ще, відповідно почав ламатися і сам провід. Я розповів другові і пообіцяв, що відкуплю (віддавати свої комплектні навушники, звичайно, не хотів). Так тягнув до самого кінця року (рік був випускним). Рішення прийняв майже в самий останній день,коли ми мали розїзжатися по домівкам. Грошей у мене було тільки на квиток додому. Я віддав свої улюлені навушники другу, міг би і не віддавати, бо давно це було, але можливо я більше його не побачу. Хай буде на добру згадку. Хороші навушники у хорошого друга.

Олександр (Житомир)
Доброго дня! Хочу розповісти Вам історію про свою першу гітару! Було мені тоді 13 років, і я вже закінчував навчання у музичній школі за фахом акордеон. Але як і багато хлопців мого віку я мріяв грати у музичному гурті на соло гітарі. Як раз так склалося, що мій дядько того року полетів жити у Канаду і більшість своїх речей він залишив в Житомирі так би мовити "у спадок" мені і моєму молодшому братику. Юність у мого дядька була весела: темне волосся до поясу, шкіряні браслети, купа плакатів із різноманітними гуртами, і спосіб життя як у справжнього рокера (секс, наркотики і далі по списку...), а також старенька гітара (він свого часу грав у музичному гурті на бас-гітарі, хоча в його кімнаті лежала звичайна радянська акустика). Гітара взагалі була дуже цікава (це я зрозумів вже через кілька років, коли став добре розбиратися у всіх тонкощах), вона, за словами дядька, була ручної роботи і мала нестандартні розміри: гриф був широкий як у класичної гітари, але коротший ніж в її заводських колег, а дека була набагато меншою і вужчою. Найбільшою родзинкою були металеві струни, які страшенно різали по пальцях, хоча судячи з усього, на ній мали б стояти капронові. І як і більшість радянських гітар вона була покрита товстим шаром лаку, який вже в багатьох місцях потріскався від часу. Якби така гітара зараз трапилась на очі бувалому гітаристу, він би неодмінно її висміяв і навряд зміг би щось на ній зіграти. Але тоді я ще всього того не розумів, для мене то був справжній скарб, і я був неймовірно радісний, коли дядько, після розмови по скайпу, дозволив мені забрати її собі ! Вона була без чохла і мала кілочки для струн із різних комплектів, різних епох та династій. Її гриф не мав ніякого анкера, а був прикручений на зичайнісінький болт (так же ж раніше у всіх було), а із отвора внизу, де зазвичай чіпляють ремінь, сирчав фрагмент запханого туди олівця. Загалом романтика) Через те, що болт тримав гриф дуже туго, між струнами і грифом в деяких місцях (ближче до 12-го ладу) можна було просунути палець! Але знову ж таки, тоді я цього не розумів і думав, що так і має бути. Це абсолютно не заважало мені, як і сотням мені подібних успішно навчатися грати. Першою мелодією, яку я на ній зіграв, звісно ж, була класична композиція на першій струні яка називалася "Кузнєчик", я підібрав її на слух, як і більшість мелодій, які я грав у подальшому майбутньому. Потім були більш складні мелодії на двох, трьох, і, навіть, чотирьох струнах. Звісно ж вже тоді я слухав і обожнював рок, тому одразу ж підібрав риф із " Smoke on the water " та не без помилок риф із " Miserlou ". Спершу струни страшенно різали по пальцях і довго я грати не міг, але вже через декілька тижнів регулярних тренувань я мав "робочі мозолі" на пальцях лівої руки і міг грати довше. Звісно ж вона стала супроводжувати мене на усіх заходах і концертах у школі, я став брати її у походи та в село і встиг навіть створити із другом музичний гурт !) Звісно ж вона дала мені можливість музичного розвитку та популярність серед дівчат, і, що мене здивувало серед хлопців (вони постійно просили зіграти Цоя і щось із Арії) Цій гітарі від мене добряче дісталось, бо одного разу я вирішив її "прикрасити" і повністю обклеїв білою і чорною ізолентами, так, що вона була схожа на зебру ! А трохи згодом я взагалі вирішив її перефарбувати ! Мені довелося повністю її розібрати і зачищати наждачкою декілька днів. Від старого лаку і дерев'яного пилу найбільше постраждали бабусин балкон і ванна (добре, що вона про це не дізналася) А потім, коли я повністю зняв лак і зачистив дерево, то купив балончик із чорною глянцевою фарбою та пофарбував її біля дідусевого гаража. За два роки з нею я встиг вивчити близько 200 пісень і міг грати і співати по 3-4 години без перерви. Досі згадую її з посмішкою, і дуже вдячний дядьку за такий подарунок! А на мої 15, батьки подарували мені мою першу акустику "Squier by Fender" (зроблена вона була у Китаї, проте звучала і виглядала дуже гарно). Але це вже зовсім інша історія. Дякую за увагу !

Катерина (Київ)
"Чим вона тільки не була". Колись моя мама користувалася на кухні сковорідкою, що мала з'ємну ручку-держак. Будучи малечею, я цією ручкою я полюбляла штрикати оточуючих (виходило наче шокером). Тепер моя доня у пісочниці грається наче граблями. А ручка гарна, вічна, дерев'яна. Тримається вже три покоління:)

Андрій (Ірпінь)
Расскажу вам историю о моем первом компьютере. Это был далекий 90 год. Мне тогда было 7 лет, и я как и все нормальные дети учился в школе. А в это время мой отец что то мастерил, искал какие то схемы, скупал микросхемы на радиорынке. И вдру в один прекрасный день он подарил мне компьютер который собрал своими руками. Это был компьютер под назван ем Spectrum. В тот момент у меня началась новая жизнь)) В то время программы для этого компьютера записывались на обычных магнитных лентах. И у меня дома появилась большая колекция кассет с разными играми. Каждый раз когда я возвращался со школы домой я сразу же включал свой любимый комп)) Он стал для меня в буквальном смысле другом. Все игры были очень добрыми, не то что современные. Данный компьютер меня многому научил, я стал разбиратся в технике, пробовал програмировать. Чуть более в поздние времена стали появлятся программы на дискетах. И я уже с отцом собрал специальный контролер который позволял подключать дисководы. Тогда у меня появилась огромная колекция программ и игрушек)) И вот сейчас мне уже 32 года, тому первому компютеру чуть меньше. И он все еще работоспособный :-) Иногда я его включаю и вспоминаю свое детство. Даже дискеты еще читаются несмотря на свой возраст. Есть такие вещи которые будут сопроваждать нас всегда, будут напоминать о доброте. Вот такая у меня история о моем цыфровом друге по имени Spectrum :-)

Василь (Львів)
Є в мене ложка, проста алюмінієва ложка, хто зна якого мохнатого року випуску. Насправді ця ложка мого діда, яку він отримав під час війни, в ній є невеличкий дефект, а саме невеличка дірочка, яка , правда, аж ніяк не впливає на процес їжі, але мій дід жартував, що спеціально взяв цю ложку, оскільки під час трапези, рідке все через неї просочувалося, залишаючи тільки густоту і можна було краще наїстися, я наївний в це вірив. Цю ложку я також взяв з собою в АТО, здебільшого як оберіг, хоча після смерті діда, я користувався і користуюсь цією ложкою до цих пір. Ніякі нові сучасні прибори, не заставлять мене розпрощатися з цією річчю. І навіть під час приходу гостей, коли на столі хороші, гарні прибори, я користуюсь цією ложкою, дружина і друзі вже знають про це, і жартують, що навіть в гості і ресторани я ходжу з нею, а я просто знаю, що нічим іншим я не зможу користуватися, і так смачно , як з цією ложкою, мені не буде ні з якими іншими приборами)

Петро (Львів)
Добрий день радіо Рокс. Хочу розказати про свою запальничку... Не просто запальничку, а запальничку вищого класу. Я ось тільки що подумав про класифікацію запальничок, згідно табелю про ранги Великобританії , то моя запальничка однозначно не буде пасти задніх,- якщо не королівського, тоді однозначно з палати лордів. Це- zippo. Опишу її . Колись мене попросили описати свою нову пасію і я лаконічно вивів- гарна..... Коротше, давай я краще фотку покажу.) Про мою зіппо я можу розказувати. І розказувати з задоволенням і без довгих пауз. По перше вона має одяг! Коричневий товстий шкіряний костюм , на якому витиснута її ім'я ( я маю на увазі, звичайно чехол) ). Чехол, як і то, що він огортає вже не юний ковбой, а скоріше Клінт Іствуд з фільму " Непрощений " . На ньому безліч подряпин, які він прийняв на себе, захищаючи запальничку. Сама зіппо срібного кольору. Структура така ніби її тільки що обробляв майстер на токарному станку. На запальничці напис латиною( амат вікторія курам ) перемога усміхається підготовлений. Зіппо була зі мною багато років. Вона бачила і хороші і погані часи. Але коли я відкривав її і чув звук, який тяжко описати, але він оригінальний ( я десь читав що у В'єтнамі вєтконгівці навчилися вбивати американців на цей звук, - звук зіппо)- для мене він був неначе заспокійливий засіп. Щолк!!!! І з'явився вогонь і запах бензину. Мені він часом був приємніший за французький парфум. Я люблю зіппо і радіо Рокс . Коли мені сумно- я відкриваю...... А чи буде це кнопка зіппо , чи радіо Рокс ....... Яка різниця, адже зіппо і Рокс дарують світло і тепло. Дякую, що ви в мене є.

Анна (Чернігів)
Я из небольшого городка Чернигова, куда не так уж и часто приезжают легендарные рок группы с концертами. Но пару лет назад к нам в город приехала группа Royal Hunt, я не фанат, но увлекалась их творчеством. Я не могла пропустить их концерт и сразу же купила билеты. В день концерта я нервничала, не знаю почему, может потому что не часто выбираюсь на такие мероприятия. В зале было не очень много людей и у меня появилась возможность подойти к группе поближе и полностью прочувствовать музыку. Я стояла прям под сценой!! это было замечательно. И на последней песне я уже начала кайфовать по полной, и тут вижу как Джонас Ларсен (Это гитарист) подходит ко мне и отдает мне СВОЙ МЕДИАТОР!! Моему счастью не было предела!! С того момента я начала активно заниматься гитарой, с помощью его медиатора, он до сих пор у меня, я его ношу как талисман и как напоминание того что когда-то сам Джонас Ларсен из легендарной группы отдал мне свой медиатор которым играл весь концерт, и тем самым разбудил во мне желание играть на гитаре. Это моя вечная вещь которая еще и удачу приносит.

Фелікс (Київ)
В мене був сусід- пенсіонер. Ми з ним товаришували. Його вже нема років 8. Якось ми сиділи на лаві біля будинку і він каже мені. В мене є одна річ, яку я хочу тобі передати як талісман. Мені вже небагато залишилось жити,а ця річ повинна далі служити людям. Він дістав ніж у дерев'яних подертих піхвах. Потім сказав ,що це є НР (ніж розвідника),ще його називають "чорний ніж". Він пройшов з ним усю війну і в Берліні на Рейхстазі є напис "За Україну" зроблений цім ножем.В мене він був до початку войни на Донбасі. Брата моєї дружини призвали до лав на захист України. Я дав йому з собою цей ніж теж як талісман. Він нещодавно повернувся неушкоджений додому. Ніж залишив у побратимів теж як талісман. За час його служби в частині майже не було втрат бійців. декілька поранених, не тяжко, і все. Вот така історія.

Андрій (Київ)
В мене є швейна машинка Singer,яку я купив за 20$ в повністю автентичному стані.В мене вона вже майже чверть віку.Що тільки ми з нею не шили,-від шовку до брезенту.Купив я її тому що на той момент купити щось сутьтевіше не мав можливості,та і 20$ на неї я заробив продаючи Київські торти в Москві на Київському вокзалі.Зараз в нашій родині є і Бразер великою кількістю операцій,але мій Singer то святе!Він зараз тихенько собі спочиває на антресолі,але час от часу з’являється для нього серйозна робота для якої дружина шкодує свого Японця і каже діставай свого старого і я дістаю адже знаю він не підведе,шиє він мене все що тільки під лапку влізе аж гай шумить,а який в нього голос-заслухаєшся!Машині вже майже сто років,а працює як нова!Навіть думки не маю з ним розлучатись,адже з коханими не розлучаються!!!

Олег (Жовкав-Львіва)
Все почалося в далекому 2006 році. Саме тоді я почав захоплюватися бас -гітарою і саме на цьому інструменті я хотів навчитися грати і бути похожим на своїх кумирів як Роджер Вотерс, Гедді Лі, Леммі та багато інших басистів. Але нажаль на той час не було змоги купити собі цей інструмент. Але доля все ж таки мені посміхнулася і в мене зявився цей інструмент аж 2008 року. Мене було запрошено на репитицію одної з місцевих груп. І тут з замітив з кутку запорошену бас гітару яка стояла без діла.На моє запитиння чому з цим інструментом поводяться так негарно. Мені відповіли, що він давно не робочий. Пізніше я дізнався біж поглиблину історію цього інструмента. Цей інструмент є саморобним і його зробив під себе ще в 1979 році один з місцевих музикантів. І виявилось, що цей музикант був лівша як сам Пол Макартні і захоплювався Бітлами. Тут я отримав відповідь на своє питання чому струни на цій бас гітарі стоять як для лівши. Але це не страшно бо можна струни поміняти місцями. Ще одна особливість цієї бас гітари була в тому, що гриф стояв від гітари Фендер. Не подумайте, що від бас-гітари Фендер. А від звичайнісінької електро гітари Фендер. Так гриф коротший ніж у бас-гітари. І вона нагадує звичайнісіньку електро-гітару.Цю гітару мені вдалося випросити. Усі звичайно дивувалися нашо мені не робочий інструмент. Але я дуже хотів мати бас-гітару і був готовий вчитися і на такому інструменті. В той же вечір я згадав про одного свогознайомого який розуміється в таких речах. Подзвонивши я домовився про зустріч і на другий день я приніс цей унікальний інструмент до нього додому. Звичайно я його шокував бо в перший раз він бачить таку бас-гітару. Розказавши йому історію цього інструмента йому відразу стало все ясно. Йорібравши всю електронну начинку і бобавившись паяльником гітара видала звук. Виявилось вона була робоча. Лише потребувала хорошого майстра. Тепер треба було протестувати її на хороший звук. В цьому мені допоміг іншим мій знайомий який в дома має міні студію з багатоканальним звуковим пультом. На подив бас -гітара видала дуже гарний звук. Ми зразу видали таку теорію " Чим вино старше тим воно краще" Тут та сама ситуація чим гітара старша тим вона видаю цікавіші звуки. В той день я гітару не брав додому я заливив в свого друга на пару днів. Коли я вернувся через пару днів то мене шокувало івідразу обрадоволо те, що на бас гітарі появилися нові струни. Друг розповів, що не втримався і купив нові струни бо старі портили їй вигляд і не настільки гарно звучали. Пройшло вже стільки років з того часу а гітара є в мене і саме вона мене навчила підбирати басові партії. Звичайно роки беруть своє і видно певні відхилення грифу. Це все із-за того. що довгий час без діла стояла в підвальному приміщенні. Маю надію, що вона мені довго прослужить. Або буде як реліквія яка доживе до моїх внуків. Бо це рідкість коли бас-гітара похожа на звичайнісіньку електро гітару. Цьому інструменту вже 37 років, а він практично робочий. Цей означає, що річ є вічна. І я радий, що зумів цьому інструменту дати якесь друге життя і не дозволив валятися в холодних, сирих стінах.

Ілля (Маріуполь)
Добрий день! Зараз я вам розповім історію про ''свою свою'' річ - це мій дитячий конструктор. Він у мене вже дуже давно (приблизно з 2004-2006 року). Хоча я у нього вже майже не граюся, але це всеодно вічна пам'ять про моє дитинство!

Сергій (Полтава)
Спасибо вам за классную музыку люблю рок.У меня хранятся дома для меня ценные вещи это мои дневники за годы учёбы в них не было ни одного порицания от учителей.И моя мама никогда не краснела за меня на собраниях.Дневники сохраню для своих детей.А ещё мои школьные фотоальбомы фотографии хранят много позитивных и приятных мгновений и воспоминаний о школе.

Тетяна (Полтава)
Добрый день. Однажды мой отец рубал дрова в селе и очень удивился когда топор наткнулся на что то металическое. раздался звук пригляделся а это была подкова неизвестно сколько она пробыла в дереве что аж вросла в ствол.Но отец решил что это знак подкова счастья.И теперь вот уже несколько лет она приносит в наш дом счастье.

Ганна (Запоріжжя)
Вже кілька років я маю один і той самий ритуал: щоранку я виходжу на балкон своєї квартири, сідаю на плетений стільчик, дивлюся на те, як зливаються кольорами Дніпро та Запорізьке небо, п`ю каву...так проходить кілька хвилин..я встаю, дивлюся на малееесеньке піаніно на столику, відкриваю його, натискаю кілька клавіш, посміхаюсь - біжу на роботу. Це - невеличка блакитна конструкція - дитяче піаніно. Його подарувала мені матуся, коли мені виполнилося чотири. А їй - моя бабуся, а тій - прабабуся. Вигляд піаніно має пошарпаний, його вже кілька разів перефарбовували, проте ці "подертості" на справжньому дереві лише додають атмосферності. "Крошка Пі", - так називаю його я вже біля 16 років, - це та річ, яку я передам своїй донечці, а поки що вона буде дарувати настрій мені. :)

Владислава (Слов'янськ)
Утро... Я встаю рано (отчасти по привычке, отчасти, чтобы оттянуть неизбежную суету). Чайник, чашка, молотый кофе - традиция, которую не изменили война и вынужденный ,,отдых"" в Карпатах... Да, вот и та деталь, ради которой и пишу: чайная ложечка. Мягкий металл: серебро или сплав, не понять обывателю. Эта вещица очень старая и необычная историей, которую знает только она сама... Рисунок на ручке стерт и место соприкосновения с большим пальцем отполировано до блеска, край самой ложечки скошен вправую сторону, тыльная сторона в мелких ямочках и щербатинках... Когда я пью свой утренний кофе, то думаю о тех людях, которые держали эту ложечку в руках, держали так долго, что вытерли рисунок на ручке и так долго размешивали сахар в чае, что край стерся... Сколько их было, что их беспокоило, что тревожило, чем они жили и как умирали, задавали ли себе вопросы о настоящем и будущем, кем были ее создатели и первые владельцы? У меня очень много вопросов, но практически нет ответов на них... ,,Поколение приходит, поколение уходит, а Земля пребывает вечно" (Экклезиаст 1:4). Иногда печально думать о том, что все суета и заканчивается для всех людей одинаково, и остаются только такие молчаливые свидетели того, чем и ради чего мы живем. Удивительно, но маленькая чайная ложечка может побудить пересмотреть систему ценностей и начать жить так, чтобы смысл жизни был действительно смыслом, а не суетой существования. Реальная цена этой ложечки для меня измеряется не деньгами (ведь то, что на самом деле имеет значение нельзя перевести в цифры на банкнотах), а для меня ее стоимость - это время, которое я могу прожить, а не продышать, проесть или пропить...

Наталія (Коломия)
Коли мені було 15 років я захотіла гітару,тоді в моїй компанії всі грали на барабанах та гітарах,я бажала музики,прагла її творити)).мої батьки дуже релігійні люди і почувши про таке моє бажання сказали що рок музика це суєтне і гріховне , сказали що виженуть з хати разом з тією гітарою. .. я заробляла на неї малюючи натюрморти, я за той період обнюхувалась всеможливими розчинниками,а руки і волосся вічно були в фарбі)) але я її таки купила, у львові,несла її як найцінніший скарб,а потім обіймалась з нею уві сні в потязі,ніколи не забуду вагон з деревяними лавицями і купу циганів,коли за гітарку я боялась більше ніж за гроші документи і себе,.ось вже 10 років ми нерозлучні..і кожного разу дивлячись на неї торкаючись її я з ніжністю згадую свою рішучість та силу бажання,.гарно коли тобі 15)

Станіслав (Світловодськ)
Моя улюблена річь. Це годинник від фірми Касіо. Він не раз допомогав мені у різних скрутних ситуаціях.

В'ячеслав (Карлівка)
Колись, ще в радянські часи, мені батьки на День народження подарували велосипед. Це був звичайний велосипед, але зроблений він був якісно. Вже пройшло дуже багато років, а цей велосипед використовується нашою родиною. Купили й замінники цього велосипеду, є два гірські велосипеди. Але рама в нових велосипедах хоч і виготовлена добротно, але досить похила. Оскільки в мене два сини: 10 та 2 роки, то возити їх на нових велосипедах досить незручно. Правда, старший вже самостійно їздить на новому велосипеді. Але поки діти маленькі, то використовувати гірські велосипеди незручно, заважає конструкція рами. Тепер примонтували сідало для дитини і катаємось зі своїх меншим на старому радянському велосипеді. Ось такий виявився корисний подарунок в далекому минулому.

Денис (Київ)
Добрий день,одного разу будучи студентом(навчався на кухаря),відправили нас на практику до Одеси,звісно працювали не по професії,відносно,був офіціантом у нічному клубі в Затоці, і на початку літа там був фестиваль "Фортеця", не знаю як зараз,то був далекий 2008 рік,у нас на базі проживали :Пара Нормальних,ТНМК,та Альона Вінницька,за неї далі і буде розмова,всім їм давали віп бейджі на фестиваль,бандани та футболки..Була моя зміна,і мені випала честь обслуговувати саме її,так розумію з двома охоронцями(а тоді я був фанатом),коротше,вони пили-танцювали і в кінці коли вони пішли,саме ця бандана і бейдж залишилися за столом,після закриття я знайшов речі,бігали з хлопцями шукали А.В,щоб віддати,але так і не знайшли,тому бейдж я майже відразу продав,а бандана вже ось який рік красується як приємні спогади вдома)

Вероніка (с.Космач)
Для мене вічна річ–це щось гарне,тепле,рідне-те,що взявши до рук викликає море спогадів та емоцій.Моя прабабуся колись придбала медальйон з Богородицею,який згодом подарувала своїй дочці, тобто моїй бабусі,а потім він дістався моїй мамі,а тепер його ношу і я.З цим медальйоном пов'язано багато історій,він оберігає мою сім'ю ,і звичайно мене.Коли я беру його до рук мені стає радісно,спокійно,відчувається від нього якесь тепло,згадуються всі моменти життя,в яких кулон був зі мною,ці спогади можуть бути веселими чи сумними,та чомусь я впевнена,що вони давно б забулися,коли би не ця справді Вічна Річ.Однією з усіх історій я хочу поділитися з Вами.Це сталося рік тому,я поверталася з магазину до дому,коли переходила дорогу не помітила,як на великій швидкості просто летіла машина,і в цей час я була впевнена,що не встигну перейти дорогу,але згадала,що зі мною медальйон я схопилася за нього,і машина прямо переді мною різко притормозила,в той момент мені здалося,що все життя пройшло переді мною.Водій ,що був за кермом авто був дуже п'яний і я сумніваюся,що зупинився би просто так.Саме через такі історії я вважаю цей медальйон дійсно вічним,а ще впевнена ,що Пречиста Діва,Яка зображена на ньому охороняє всю мою сім'ю,і мене.Особисто для мене-це річ без якої я не можу уявити свого життя .

Дмитро (Житомир)
Для мене "вічною" буде гітара, яка дісталась від мого батька: "Чернігівська", 88 року випуску. Якби ви знали, що вона пережила! В студентські роки, ця гітара "годувала" мене. Дуже часто, коли грошей не було на їжу, а тільки на бухло, я виконував парочку пісень по кімнатах свого гуртожитку, і таким чином збивав їжу з дівчат. Вже потім я зрозумів, що з дівчат можна брати не тільки їжу, але це вже інша історія... Під звуки срібних струн я вивчав пісні Цоя, Вакарчука, Шевчука і інших рок легенд. Для мене ця гітара є "вічною", бо і "вічні" спогади про цей прекрасний час з нею.

Юлій (Київ)
К «вечным вещам» я могу с чистой совестью отнести… большого плюшевого медведя, которого мне подарили 39 лет назад, когда мне было пять лет. Это звучит и выглядит не по-мужски, понимаю. Но вышло так, что именно эта игрушка из моего детства сопровождает меня всю жизнь. Помню, я попросил папу сделать так, чтобы мишка улыбался, потому что изначально он был хмурым: только блестящие чёрные глазки и чёрный носик; и тогда папа «пришил ему улыбку» из обычного красного шнурка – таким улыбчивым медвежонок остаётся до сих пор. Много раз у меня возникала мысль выбросить его, передарить, закрыть у кого-то на дачном чердаке, но необъяснимая жалость сжимала сердце и не позволяла сделать это. 7 апреля 2016 года, впервые за 39 лет, я постирал моего плюшевого друга. Событие для меня настолько значимое, что я сделал об этом запись в дневнике. После стирки даже улыбка из красного шнурка на мордочке медведя стала шире. В 19 лет, пылко влюбленный, я написал сентиментальную песню, вот отрывок из неё: Мне уже 19 год, Я читаю серьёзные книжки. Но никто меня так не поймёт, Как мой добрый плюшевый мишка. Он не просто игрушка в судьбе, Он мой друг самый лучший и верный. Я ему говорю о тебе, О тебе узнаёт он первый. В общем, я сделал вывод, что у некоторых вещей тоже есть судьбы, и, порой, они более интересные, чем судьбы иных людей. И если что-то, вопреки времени, желаниям и обстоятельствам не исчезает из нашей жизни, значит это – судьба. Даже если это всего лишь детская игрушка.

Марина (Київ)
Моя любимая вещь - это колечко. Колечко без драгоценных камней и даже не золотое, а серебряное, но оно мне очень дорого. Когда-то давно его покупала себе моя мама, но она мне его отдала, поскольку оно мне очень понравилось. И вот уже почти десять лет, как я с ним неразлучна. Это колечко мой талисман. Когда по какой-то причине я забываю его надеть, то чувствую себя не в своей тарелке, как будто бы я вышла на улицу голой. И мне кажется что в такие дни всё идёт как-то не так как бы мне хотелось. И вот недавно при переезде случилось так, что оно куда-то пропало. Причём пропажу я заметила вечером, а на следующий день мы уже должны была выезжать из квартиры. В общем это была бессонная для меня ночь, я искала везде где только можно, но так его и не нашла. Я очень расстроилась, мне было до слёз обидно, что я его потеряла и уже не будет другого шанса его найти. И как же мне было не комфортно без него. Но, чудесным образом произошло следующее. Примерно через месяц, когда мы уже разбирали последние перевезённые вещи, до которых долго не доходили руки, из одного пакета выпало что-то маленькое, и, о чудо, это было моё любимое колечко. Как же я обрадовалась, просто не могу передать словами. Вот такая вот история со счастливым концом приключилась со мной и моей любимой вещью.

Юрій (Одеса)
В 1982 году закончив службу в армии мы ехали через пересылку г Магдебург (группа советских войск в Германии))) там в ожидании самолета было время поиграть на гитаре от нечего делать, дембелей собралось немало с разных частей Германии ,играли мы и пели песни Машины времени и другие тогда популярных исполнителей ,гитарка была старенькая но звучала отлично , вся в автографах за лет 10 кто на ней играл в разное время ,и так мне не хотелось с ней расставаться словами не передать и вдруг, перед самым отлетом, ко мне подходит местный старшина и говорит, Юра сколько я здесь, никто тут так не играл и не пел ,на возьми ее себе на память ,я чуть не потерял дар речи ,ведь такая память о службе и досталась именно мне ,мы еще играли на ней в Москве на жд вокзале потом в Одессе,и сколько гитар у меня есть и еще может будет но та самая дорогая и памятная живет в моем сердце по сей день и навсегда

Дар'я (Донецьк)
Я всем сердцем люблю одну футбольную донецкую команду и мне просто повезло, что у меня есть такая же "повернутая" подруга. На очередной день рождения я получила от неё в подарок фирменную кружку, с которой теперь и путешествую. Значит так, моя кружка покруче некоторых и была в таких городах, как: Санкт-Петербург, Киев, Харьков, Белгород и Орёл, Москва и Тамбов, а так же отдохнула в Феодосии и Красном Лимане.

Олександр (Дніпро)
Якось давно, у другому класі батьки купили мені рюкзак. Батькова любов до практичного і надійного зобов"язувала купити річ, яка була б на віки. Так і сталося. Спочатку він був лише для школи, згодом для тренувань і вже потім я став брати його в подорожі. Ця річ для мене дійсно вічна. З нею пов"язані спогади про всі шкільні роки, про велику кількість гарних місць, про велопробіги. Я досі під враженням, що цей рюкзак такий живучий. Він вже потертий, втратив відтінки, деякі блискавки погано працюють, але це все тільки нагадує про те, де він був. І це ще відчуття, коли знаходиш у маленькій кишені якусь маленьку, але цінну для пам"яті річ. Наче доторкнувся до того часу, в якому забув про неї.

Анна (Вінниця)
Вічна річ...можна безліч прикладів привести, але певно серед усіх нас це є прикраси, фотографії, та певні речі, наприклад в нас це є речі для новонароджених, які ми передаємо кожному поколінню, так мій син вперше одягнув шапочку якій 60 років,а виглядає ніби нова, це колишня якість та обережність ми між собою називаємо Вічна Річ, якщо б було питання Вічне щось...без вагань це було б пам'ять..це історії які розказувала мені бабуся, їй її бабуся, і що я буду розповідати своїм дітям...

Олександр (Бровари)
Прекрасному Полу посвящается. Привет! Моя Волшебная, Древняя Подкова, которой я НУ ОЧЕНЬ ОБЯЗАН - уже 33 года со мной. А в 15-ть я, смазливый (а-ля Пол Стэнли) мальчик, вовсю ураганил под АС-DC, Kiss, активно собирал PORNO CARDS и, пялясь в полуобмороках на обложку альбома "Kiss" - "Love Gun", страстно желал скорее "оформиться" в STAR CHILD -2 with DEMONS tongue - чтобы ВОТ ТАК ЖЕ валить с ног девчонок и - "добивать, добивать" их гитарными риффами и жаркими стихами МОЕГО сочинения. Тяжёлая, мрачная подкова с чердака стала моей тайной подружкой, которую я таскал на своём "вынутом" изо рта языке с невероятным упорством: изо дня в день, из недели в неделю... И, о ЧУДО! Со временем все безумные мечты и фантазии стали реальностью, перед лицом которой небеса над страной, где, как известно, секс не валялся, слегка побледнели. А я навсегда остался Восторженным Мальчишкой с несгибаемой (как моя подкова) верой в то, что РОК-Н-РОЛЛ - и есть Настоящая Религия - Честная и Бессмертная. С уважением - Саша (специально для Радио Рокс).

Сергій (Дніпро)
Здравствуйте! У меня есть надежный спутник - настоящий швейцарский перочинный нож. Его еще лет 20 назад подарил мне мой кум. отличительной чертой этого изделия является его высокое качество, а набор элементов очень полезен. В нем есть и отвертка и пинцет и даже зубочистка. Не смотря на то что я практически каждый день им пользуюсь, он острый как лезвие, при том что я его еще ни разу за все это время не точил. Клянусь - ни разу! Действительно вечная вещь!

Олег (Київ)
Исповедь плюшевого мишки. В гризайль размытое окошко Дождинок росчерк. Пыль морщин. Прошло полгода. Неотложка. Сердечный приступ. Без причин. На полке плюшевых игрушек Скакал зайчонком блик витрин, Когда со стайкою подружек Зашла девчушка в магазин. Тебя я выбрал за веснушки И за весенний росчерк глаз, За озорные завитушки, Интригу зреющих проказ… Я стал твоим любимым Мишкой Для обнимашек, страшных Тайн. Ты мне шептала про мальчишку И про скамейку, где фонтан. Увязли дни изюмом в булке. Застыли годы сургучом. Чердак. Коробка. В ней - шкатулка. Прошло полвека? Нипочём! Ты, плача, пришивала ушко И пела песни детских лет И спать с собою на подушку Взяла под старый теплый плед. В гризайль размытое окошко Слой паутины. Пыли сеть. Сказали - приступ. Неотложка. Мне в мир, где нет тебя, глазеть….

Наталія (Київ)
Мабуть не знайдеться такої людини, яка б не мала "вічну річ". Особисто мені дуже хочеться розповісти про особливий дуже значимий подарунок, який я використовую майже щоденно. Трохи історії: п'ять років назад я закінчила інститу за спеціальністю банківська справа з відзнакою і була впевнена, що будь-який банк візьме мене на роботу. Як і думала: мені залишається обрати - де саме я хочу працювати. Однак реалії виявилися не такими радісними - всі вимагали досвід роботи. Не знаю - чи то доля, чи так малося бути, але для працевлаштування мені довелося покинути рідне місто і переїхати до Києва. В Києві моя банківська карєра розпочалася з контакт-центру одного банку. Звісно це не та робота про яку я мріяла, але треба було з чогось починати. В контакт-центрі я затрималась десь на 4 місяці, знайшла роботу в іншому банку. І в день мого звільнення колеги подарували мені чудову червону чашку із совою. Тоді я не надала цьому великого значення, але зараз я використовую її щодня і дякую моєму першому колективу за все те, чому мене навчили. Сьогодні для мене ця чашка є талісманом, і скільки разів вона не падала - ніяколи не билася. Я щиро вірю, що вона приносить удачу в моїй роботі. Адже я працюю в міцній та щирій банківській родині. Бажаю всім, щоб робота приносила тільки задоволення!

Дмитро (Киiв)
Лет 10 назад мне подарили акустическую гитару "Ibanez"...тогда такая гитара стоила 300$. Крутой подарок! Она была со мной везде, где была хоть какая-то аудитория. Дома я не давал спать соседям и жене. Обычно вдохновение приходит где-то в районе 22.00... Наверное кто-то пожелал мне "всего хорошего"...Однажды мы с ребятами поехали с программой к детям беженцев с востока Украины, где я играл клоуна, который должен был под гитару петь песню. В комнате, где мы переодевались, пол выложен кафельной плиткой. Я достал гитару из чехла и хотел поставить её на пол к стене...и тут она скользнула по полу и упала, гриф раскололся пополам...пришлось тогда взять игрушечную гитару у детей и петь без музыки... Я конечно расстроился...Потом пришла мысль попробовать склеить гриф. Купил столярный клей, склеил(благо "перелом" был продольный) Струны поставил нейлоновые, гриф выдержал...играл ещё долгое время после этого. Но на этом всё не закончилось...Я был на работе, когда жена прислала мне фото, на котором наша кошка сидит возле моей разбитой гитары и виновато смотрит в объектив фотоаппарата. Оказывается она решила "поиграть", цепляя лапами струны. Гитара упала и снова перелом, в том же месте! Поскольку мой жизненный девиз: "Никогда не сдавайся", я взял уже супер клей и склеил гриф заново. Купил новые струны, причём металлические, и гриф выдержал... До сих пор, слава Богу, гитара живая: звучит как и прежде!

Микола (Львів)
Це було в році 2005-2006 Прибирав з татом на горищі і під час прибирання прямо в руки попала проста ганчірка я просто поставив її в кишеню думав викину потім щоб не мішала. Пізніше я витягнув її з кишені виявилось що це була бандана КиШ. Від тоді її ношу її. Навіть виручила мене декілька раз. З моїм активним життям попадав в багато пригод. Одного разу розтягнув м'язи на коліні, і помогла бандана. Затягнув і пішов далі . Коли поїхали в на Байкал(Озеро Задорожне Львівська область) друг порізав ногу,Кров зупиняли Банданою Затиснули вище рани. Так і по сьогодні ношу бандану на Поясі і не лише Тому що виручала а й за те що люблю творчість Горшка . Пам’ятаємо І не забудемо. ХОЙ.

Андрій (Чернігів)
Добрый день Roks. После того, как я закончил школу, я наконец стал сам себе выбирать одежду, ибо вкус у родителей, мягко говоря, очень скучный. Но есть одна бордовая рубашка, купленная ими для выпускного, которая живет уже неведомо сколько и пережила пять или шесть обновлений гардероба. Единственная вещь, которая с той поры мне нравится, ибо идет как под официальные встречи, так и на рок-концертах с ней можно давать жару. Самое интересное, не смотря на 10-летний ее возраст, на все ее приключения за это время (начиная от банальной капли вина и заканчивая падением в ремонтную яму для машин, полную следов масла и бензина), она до сих пор выглядит, как новая, даже не потеряв ни единой пуговицы, и до сих пор является даже неким талисманом удачи.

Андрій (Київ)
Колись давно, ще як я вчився у першому класі, купили мені Малював я ним, заточував, аж до самісінького закінчення школи. Зрозуміло, що за десять років від олівця залишився сам огризочок, але викидати не хотілося, дуже вже він мені до душі припав. І ось пройшло вже дванадцять років, як я закінчив школу. Приїжджаю якось в гості до батьків, залажу в шафку, а там (хто б повірив!) мій маленький олівчик!!! Звичайно ж я заьрав його з собою додому і тепер ця "пам'ятка" лежить у мене на почесному місці. От така історія.

Віктор (Київ)
1. Книга "Цікава географія" подарована батьком в день прийняття мене в піонери 17.05.1973 р. з пам'ятним написом. 2. Баян "ТЕМБР" подарований батьком в день мого народження 15.10.1974 р. 3. Четверта гітара власноруч перероблена з семиструнної під 12 струн 1984 р. 4. Перший бобінний магнітофон "МАЯК 202" 1975 р. власноруч перероблений у 1984 р. на стерефонічну приставку з використанням блоків від магнітофону "ЮПІТЕР 203 СТЕРЕО". 5. Батьків солдатський шкіряний ремінь 1958 р. 6. Фографії рідних і близьких різних періодів.

Андрій (Полтава)
Добрый день всем. Есть у меня одна вещица. Я думаю она вечная. Это простые наручные часы. Они мне достались от моего деда. Дедушке они достались от пленного немца, а ему от его отца. Немец подарил их деду в знак уважения. Дед мне всегда их показывал, но не давал ими играть. Я игрался только его орденами и медалями. Он всегда говорил, что этих побрякушек у него вся грудь, а часы одни такие. И вот только после смерти деда, бабушка отдала их мне со словами: "Дедушка хотел, чтоб они были у меня". Я эти часы берегу. Однажды ходил в мастерскую, чтоб произвели замену циферблата и ремешка, но мастера не берутся за них. Говорят, что такие часы жалко даже просто вскрывать. Немного почистили и вернули мне их не взяв денег даже за работу. Поэтому так и храню их в "первородном" состоянии. Им уже очень много лет, но проживут они как минимум до моих внуков, а может и дольше. Спасибо Радио РОКС, что Вы есть. Особенно Камтугеза!!! Слушаю Вас каждое утро, но не решаюсь позвонить ;) Дай бог Вам просуществовать столько, сколько моим часам лет, а может и подольше.

Андрій (Харків)
Доброго времени суток, любимая радиостанция! Хочу рассказать историю о своей акустической гитаре, которую мне подарил папа еще в далеком 1995 году. Гитара Черниговской фабрики музыкальных инструментов, год выпуска 1984, как указано на бирке, и цена того времени 18 рублей. Первая песня, изученная на данном инструменте, это неумираемый хит бардовского творчества и кострового запева "Изгиб гитары желтой". Но на этой душераздирающая лирика закончилась, и для аккустического инструмента настали суровые будни дворового панка, так как в свои неполные 13 лет я слушал в захлеб Гражданскую Оборону и The Exploited и конечно же Курт Кобейн, и естественно хотел это и сам уметь играть. Бедные родители конечно же терпели музыкальные происки своего патлатого чада, но когда в гости приходили родственники, мне все таки приходилось играть пару лирических мелодий для души старшего поколения. На смену панк року в 1998 году пришел брутал-металл, с его булькающим вокалом, хрюкающим пением и как говорила мама, нервораздирающим брынчанием. На черниговской акустике были сыграны такие хиты как hammer smashed face великих Cannibal Corpse, scum от брутальщиков napalm death, и многое другое, что можно было попытаться подобрать, или подсмотреть на репетициях местной группы mental demise, так как в то время я жил в Лисичанске. В этот же период на гитаре была набита первая татуха в виде надписи cryptopsy, хотя прочитать эти закарлюки могли только избранные, кто слушал брутал, и разбирался в лого групп. В 2001 году я поступил в Харьковский авиационный университет, и переехал в Харьков, куда вместе со мной перекочевала и гитара. В студенческие годы гитара кочевала по общаге, ездила на всевозможные вылазки, и конечно же приобретала шрамы в виде трещин, которые успешно излечивались скотчем. В 2004 году я познакомился с альтернативной группой Тандем из Лисичанска, и так на акустике появились новые татухи в виде автографов музыкантов данной группы. В дальнейшем я стал менеджером Тандема, мы успешно ездили выступать в рок-клубах Украины, но к сожалению время и обстоятельства внесли свои коррективы, и группа прекратила свое существование. На данный момент на Черниговской акустической гитаре пытается брынчать мой 4 летний сын, ну а пару лет назад он на гитаре барабанил. Вот такая вечная вещь есть у меня, и я ее ни на что не променяю, так как с этой гитарой связано огромное количество воспоминаний, пусть иногда даже и чуточку грустных...

Володимир (Дніпропетровськ)
Вічна річ – це моя гітара Squier Showmaster by Fender!!! Не віриш, послухай мої пісні. Це моя давня подруга, яка з 2003 року пам’ятає всі творчі злети та падіння музиканта-початківця, солоний присмак нервового рифу і теплі обійми ліричних акордів. Згадую, коли вперше підключив її до татового бабітного «Юпитер-203-Стерео»: нарешті про мої музичні захоплення та смаки відкрито і гучно дізнались люди за межами вікон сільського будиночку :). То були мої перші бунтарські рифи «One» від Metallica. Пробач мені, я тобі іноді зраджував, залишаючи напризволяще в темній запиленій шафі. Майже п’ять років буденних баталій і змагань за статус нас розлучили, але не назавжди. Ти мені подарувала найкращі пісні, незнані раніше емоції, нових друзів та нове життя. Вічні речі не можна продати на інтернет-маркеті. Як же я міг!? З радістю натискаю кнопку «Деактивувати оголошення». Хай краще син грає. ТАТО і МАМО, ДЯКУЮ ВАМ ЗА ГІТАРУ!!!

Єгор (Полтава)
Колись, у період кінця 80-х, на початку 90-х років, мій батько обміняв декілька бабін із записами зарубіжних виконавців, що на той час було недосяжним для поціновуваців музики в колишньому СРСР, на акустичну гітару "Кремона" чехословацького виробництва. Доки я зростав, батько грав на ній і згодом цей музичний інструмент, який висів на стіні, приваблював моє дитяче око. З плином часу я зростав і цей інструмен все більше цікавив мене. Згодом батьки запропонували мені поступити до музичної школи, щоб навчитися грати на гітарі і я з радістю погодився. Цей час припав на мій підлітковий вік, коли я почав слухати рок музику і намагався копіювати знаменитих музикантів, беручи до рук гітару батька. З плином часу, я закінчив музичну школу, старенька гітара залишалася поруч зі мною. Через свій вік, місцями вона потріскалася, але я знайшов вихід і надав їй оновленого еститичного вигляду. Ця старенька, але дзвінка і голосна гітара стала частиною мого життя. Коли сумно чи то весело вона завжди знаходиться поруч і дарує мені радість кожного разу, коли я беру її до рук. Окрім того, що гітара дарує радість і насолоду мені, вона також дарує радість моїй півторарічній дитині, яка щоразу, коли побачить її, підходить і починає "бринькати" своїми маленькими пальчиками по струнах і посміхатися, а коли я починаю грати, то моя донечка спочатку уважно слухає і коли влавлює ритм - починає плескати в долоні. Тож, така "вічна річ", яку колись виміняли, стала справжнім скарбом для декількох поколінь у родині. І я маю надію, що вона продовжить свою історію існування в руках моє доньки. Дякую Вам, Радіо РОКС за цікаві конкурси!

Роман (Київ)
Свою першу фанську футболку з принтом я придбав на зекономлені гроші у далекому 96-му, Helloween "Time of The Oath", в "Перекрестке. Був такий тематичний магазин у Києві, перший в своєму роді. Трохи пізніше придбав там першу косуху за скажені на той час 200 баксів. Таскав я цю футболку скрізь: і в школу, всупереч вимозі носити форму, і на вилазки на природу, і просто на прогулянки містом, за що не раз вигрібав, відстоюючи перед гопами своє право бути патлатим "нєфором" :). Багато вона бачила і витримала. Скінчила футболка своє існування аж в році 2007-му, у вигляді сильно постраждалої нашивки на джинсовій безрукавці, яка, після падіння з мотоцикла, буквально стерлася в області спини. Ось така історія про вічні речі. Дякую за увагу!

Віктор (Київ)
Для мене особливе значення має набір ключів та інструментів, які мій дід, ПОХІТІТЄЛЬ СОЦІАЛІСТІЧЄСКОЙ СОБСТВЄННОСТІ, збирав на протязі життя, працюючи комбайнером та трактористом.Далі цей набір був переданий моєму татові, який його доукомлектовував більш сучасними та необхідними ключами. Звичайно, це ключі найвищої якості, відібрані надзвичайно прискіпливо. Вони не ломаються, не гнуться і взагалі мають вигляд нових. Свій внесок зробив і я, при цьому перепортивши де-кілька "СУПЕР НАБОРІВ", які виявилися сумнівної якості! Сподіваюсь що вони стануть в пригоді моєму нащадку, хоч вона й дівчинка Даша)

Андрій (Київ)
Я живу на подоле, у нас тихий спокойный дворик, и был один дед,Степан Владимирович, (царство ему небесное), у него была машина ВАЗ 2107, проще говоря жигуль семерка, так вот эта машина 1990г.в. Дед на ней не ездил она с понедельника по пятницу стояла в гараже, а в суботу он пригонял ее во двор мыл, чистил, ну короче занимался ей. машина за 25 лет проехала только 35000км. можно сказать новая. Так вот я его постоянно допытовал продай машину, а он в ответ мое время еще не пришло. Она мне так запала в душу, даже не знаю почему, мог купить иномарку, но нет хотел именно ее. И вот наконец в мае 2015 он мне говорит сколько даш за машину, ну я ему штуку баксов, у него глаза загорелись говорит я там ни ГАИ ни в МРЕО ездить не буду, давай сейчас оформим ген. доверенность и крутись сам переоформляй. Ну значит пошли к нотариусу оформляем, она спрашивает на сколько лет, а я отвечаю да за год переоформлю, давайте на год. Ну все радости у меня полные штаны, я быстрее прокатится, как говориться опробовать авто. так с переоформлением все откладывал, еще почти год впереди и так доездился до Октября 2015, и тут новость дед Степан Владимирович умер. Проходит пару недель после его смерти и я ехал по делам на машине, оставил ее в тихом дворике, а на пассажирском сидении забыл сумку с документами (типа барсеточки), и в ней все было мой паспорт, права, техпаспорт, доверреность. через пол часика подхожу к машине, пасажирская дверь приоткрыта, думаю вроде все закрывал, смотрю, а сумки нет. И вот получается весь прикол в чем моей любимой вещи (машины), права я сделал сразу, а вот техпаспорт и доверенность дают только наследникам которые вступят в право собственности только через пол года. Только как вуступать они будут, дочка Степана Владимировича живет в США, а сын вроде как в Одессе. Так вот и ездил все время без тех паспорта и доверенности и уже с 10.05.2016 года моя любимая вещь ка бы не моя, но я ее никому не отдам. Буду ехать в Одессу искать сына покойного дедушки и все восстанавливать. За свои любимые вещи надо бороться!!! С уважением Ваш постоянный слушатель Андрей!!!

Сергій (Одеса)
Встреча Скорпионс в Одессе Сначала аэропорт, потом отель. Так вот нам тогда удалось взять автограф у Клауса и Руди. Так же мы им подарили скромные подарки такие как: Сертификат почетной рок-группы Одессы, а ее участники почетные жители этого славного и веселого города, и это мы подтвердили паспортами Одесситов, которые продаются как сувениры. Ну вы поймите Одесса ведь столица юмора. И вот один из нас только вот вернулся с Германии. Мы этому хорошему человеку дали наши плакаты чтоб она взяла недостающие автографы и попросили спросить помнят ли они нас. Вот что она сказала: "Спросила у них: помнят ли они нас? Они вспомнили. Джеймс долго не мог понять что ему за документ вручили. Мне долго пришлось объяснять, но он понял. Спросил: официальный ли это документ? А я сказала: что документ настолько же официальный, на сколько официальна любовь фанатов к ним. В общем долго смеялись над этим. Мэтт тоже вспомнил, что Рудольф там что-то восторженно рассказывал, что они все теперь жители Одессы. Короче ребята, жахнули мы с вами С Клаусом вообще чуть ли не до слез дело дошло. Бедняга как узнал что я из Украины, начал хвастаться, что на первом концерте фанаты подарили ему удостоверения почетного гостя этого города. Ну, город он правда подзабыл как правильно говорить. Ну и заряжает мне такой: " ты представляешь настоящее удостоверение!" А я ему: ну вообще-то паспорт, и я как бы одна из тех фанатов, кто это все придумали и организовали. Приехала мол взять недостающие автографы. ))) У мужика челюсть на полу была. На счет сертификата я не выспрашивала подробно, но Клаус сказал что Руд его забрал то ли себе, то ли в хранилище." Ну и после восторженных благодарностей, Клаус пошел искать Пашу чтоб тот автограф поставил Итог такой: Мы получили все автографы и узнали о том что они о нас помнят, а так же Скорпы подарили нам кое какие сувениры (свои именные медиаторы) с магазина Мэта ну и плакат со всеми автографами И теперь он у меня в рамке под стеклом на самом видном месте Вот такая вот увлекательная история.