Коли Річарду було шість років, апендицит призвів до перитоніту — і хлопець на кілька днів опинився в комі. Його відновлення тривало цілий рік, який він провів у лікарні — далеко від сім'ї та школи. Після виписки мама залишила його вдома — то ж, у вісім Річі серйозно відставав від програми навчання, та й взагалі був у школі чужинцем. Потім майже наздогнав свої пробіли — та отримав нову підставу: туберкульоз. Щоб хоч якось змусити дітей рухатись, медичний персонал госпіталю влаштував лікарняну групу. Для Річі змайстрували імпровізовані барабанні палички, якими дозволили колотити по шафі поряд з його ліжком. Розвага далася взнаки — малому сподобалось барабанити. Пізніше він згадає: "Саме в лікарні я справді став грати — і більше не хотів нічого іншого. Бабуся з дідом подарували мені банджо, мандоліну, у нас було фортепіано — нічого. Лише барабани, назавжди".
