У 1978 році гурт був на самісінькому піку комерційного успіху. Лише уявіть "Alive II" став четвертим поспіль платиновим релізом за два роки! Це був шалений успіх і шалені гроші. Та музиканти (і менеджери) прагнули вивести Kiss на недосяжний рівень популярності. Вони задумали надзвичайно амбітну стратегію. Її перша частина передбачала видати чотири сольних альбоми кожного з музикантів. Це був перший раз, коли всі чинні члени рок-гурту видавали по сольнику одночасно. Для кожного з музикантів це був шанс показати власний стиль і смак по за межами Kiss – а також попрацювати з іншими сучасними зірками. Альбоми Стенлі та Фрейлі були найбільш подібними до музики гурту, робота Крісса містила більше балад і ритм-н-блюзу, а Сіммонс взагалі намішав чого бажав. Другою частиною плану було зняти музикантів у фільмі, який би затвердив їх у ролі супергероїв рок-н-ролу. Щоправда, цей проект після численних змін та доопрацювань вийшов не таким, як хотілося – і згодом музиканти частенько жартували з цього приводу. Мовляв, у підсумку вони були радше схожі на клоунів, ніж супергероїв. Та це була лише невеличка прикра невдача на тлі беззаперечної світової слави.
Медики всього світу мріють заграбастати моє тіло, після того, як я вріжу дуба... Вони тремтять від думки, що вже піввіку я жру наркотики та алкоголь без зупину – і досі живий. Моє тіло насправді унікальне, що все це терпить.
Keith Richards
Rolling Stones
