15 історій про джинси

16.10.2023 1112

1873 року було запатентовано одну із невіддільних ознак рок-культури — джинси. Згадаймо найважливіші факти з історії джинсів та послухаємо пісні, в яких згадується цей звичний рок-н-рольний одяг.

В середині XIX століття, в розпал золотої лихоманки, у Каліфорнії було легше дістати кілограм золота, ніж міцні надійні штани для його видобування. Саме тоді підприємець Лейба Штраус почав завозити до штату цупку тканину з італійського міста Генуя (джінез) і шити штани та комбінезони. Підприємця почали називати Леві Страус. А 1873 рік, коли він отримав патент, вважати днем народження джинсів, Каліфорнію ж – їхньою батьківщиною.

Перші зразки джинсів Леві Страуса мали коричневий колір. Існує легенда про те, як за кілька років до отримання патенту на джинси, корабель, який перевозив тканину з Генуї до Штатів, потрапив у шторм. У вантажному відділенні перекинулися бочки з фарбою “індіґо” та залили рулони тканини темно-синім барвником. Коли Страус отримав свій вантаж, він подивився на подію з філософської точки зору — і відтоді джинси були тільки синіми. Саме такими їх оспівує гурт Blur у пісні Blue Jeans.

Якщо джинси отримали назву завдяки італійському місту Генуя, то сама тканина денім носить назву іншого, французького міста. Від четвертого століття в Європі відома саржа (тканина діагонального плетіння) з міста Нім. Її так і називали, Сарж де Нім. Місто відоме також і амфітеатром, зведеним ще до нашої ери. А в наш час на його арені виступали Rammstein, Metallica, ZZTop і Dire Straits.

У 1950 роки почалася “джинсова революція”, внаслідок якої джинси перестали бути робочим одягом. Черговою хвилею популярності джинси завдячують акторським роботам Марлона Брандо, Джеймса Діна та Елвіса Преслі. Останній відзначився піснею Jailhouse Rock, яка пізніше стала головним музичним номером однойменного фільму 1957 року. В ньому всі ув’язнені носили досить елегантну уніформу, що складалася з джинсових штанів і куртки. В них вони танцювали під Jailhouse Rock.

Після виходу фільму Jailhouse Rock джинси стали невід'ємним атрибутом нонконформістів. У шістдесяті набрали силу рухи пацифістів, хіппі, та й для кожного рокера вони стали своєрідною формою одягу протесту. Саме у шістдесятих почало бурхливо зростати число джинсових брендів, а самі штани стали популярними в Європі. 1958 року в Британії утворюється гурт The Bluegenes, який згодом змінює назву на Swinging Blue Jeans і підкорює світ хітами Shakin' All Over, You're No Good і Hippy Hippy Shake.

Після того як джинси у шістесятих поширили свою експансію на Європу, вигляд штанів зазнав деяких змін. Чомусь на європейській молоді вони мали зовсім інший вигляд, ніж на американцях. Суть проблеми з’ясував (і тут же виправив) Джим Моррісон під час одного з європейських концертів. Він ледь спромігся доспівати пісню до кінця. Після останнього її слова вигукнув: “Ви шо, показилися?! Не прасуйте джинси!”. Після того випадку джинси більш ніколи не мали стрілки спереду.

Перша згадка про джинси, які вже мали цю назву, датується 1850-ми роками. А перша згадка про них у грамзапису відноситься до 1934 року, коли вперше було видано баладу The House of the Rising Sun. У ній ми чуємо спогади головного героя про батьків, зокрема “моя мама була кравчиня, вона пошила мені новенькі сині джинси”. “My mother was a tailor, she sewed my new blue jeans”. Рівно через 30 років пісня вийшла у своїй найпопулярнішій версії.

1984 року свій сьомий альбом, Born in the U.S.A, випускає Брюс Спрінгстін. За словами актора Ларрі Роджерса, "він став просто іконою після того, як Штати побачили його фігурну задницю в тугих джинсах". В альбомі автор подає себе якісно іншим. Від нього вже не віє песимізмом, а тексти стверджують віру в американську мрію. Змінився і сам Брюс. Його форми стали більш виразними після виснажливих тренувань. І саме для їх підкреслення він використав тісні джинси, фото в яких лягло на обкладинку альбому Born in the U.S.A.

Сьогодні можна побачити джинси будь-яких кольорів. Та є одна незмінна ознака, що покаже, це пофарбовані штани, чи сама тканина від початку мала бузковий, зелений чи рожевий колір. Річ у тому, що денім – джинсова тканина – має таку структуру, що при тканні забарвлена нитка лягає лише на зовнішню сторону, а та, що її обплітає (і помітна лише з середини) завжди залишається білою. Тому на вивороті денім світліший, ніж зовні. Цю тканину включив у свою назву гурт із Нідерландів.

Уніформою гурту The Ramones від самого початку були косуха і джинси. От тільки не звичайні як для середини сімдесятих. Вважають, що саме The Ramones пустили моду на завужені джинси, іноді роздерті біля коліна. Найбільшу рекламу цьому фасону зробив Joey Ramone. Його довжелезні ноги, яким може позаздрити топ-модель завжди привертали до себе погляд. І ті, хто прагнули бути схожим на нього, перше, що робили – звужували джинси. Що й казати, стиль був однією із запорук успіху гурту.

Від самого початку існування джинсів і навіть під час другої хвилі популярності у 50-60-х роках зразковим їх виглядом вважали темно-синій колір нового виробу. Так було до 1965 року, коли бутік Limbo в Нью-Йорку не почав піддавати джинси багаторазовому пранню перед продажем. Джинси набували поношеного вигляду – Faded Jeans. Пізніше винайшли технологію прання з камінням та обробку струменями піску. Але в пісні гурту Golden Earring йдеться саме про натуральну зношеність, яка все більше оволодіває джинсами автора.

Джинси Леві Страуса набули популярності серед шахтарів та золотошукачів завдяки небаченій міцності. А її виробник досягнув використанням гвинтів, а пізніше – клепок, у найбільш критичних місцях з’єднання деталей джинсів. Та зважаючи на неймовірну кольорову гаму, в якій випускають джинси сьогодні, найпопулярнішим усе ж залишається класичний синій колір. Для цього у світі щорічно виробляють 20 мільйонів кілограмів фарби.

1935 року було створено першу модель джинсів для жінок. Вона вирізнялася тим, що мала блискавку не спереду, як на чоловічих джинсах, а збоку. І вже від 1960 року і чоловічі, і жіночі моделі мали блискавку спереду. Саме у цей час вони отримали статус unisex – однаково популярні як серед чоловіків, так і серед жінок. Джинси сприймалися слабкою статтю як ознака свободи, рівноправності і сексуальності, про яку йдеться у наступній пісні.

1998 року в Неваді з-під землі викопали старі джинси. Вони були в непоганому стані, і коли за них узялися експерти, то виявили, що ці джинси моделі 501 – було пошито ще у 1878 році. На той час вони коштували $1,25. Але на аукціоні сам виробник, Levi's®, викупив їх за 46 тис доларів. Тепер найстарші джинси світу фігурують у вітрині найбільшого магазину цієї фірми в Сан-Франциско. Точно про такі ж, та ще й зі слідами бензину та мастила співає ZZ Top у Блюзі Синіх Джинсів.

Американська повоєнна музика та американські джинси – це дві нерозривні речі, принаймні, з Європи дивлячись. Елвіс Преслі – уособлення сили і молодіжного бунтарства – носив джинси. З його бездоганним виглядом він наповнив ідею джинсів іншим змістом: нігілізмом і еротизмом. Після нього джинси, які були робочим, ковбойським одягом, почала носити міська молодь: для протесту, для відпочинку, для розваг. Відтак джинси стали тісно пов'язані з рок-музикою. Традицію підтримали Джим Моррісон, Боб Ділан, Мік Джаггер, Брюс Спрінгстін і, зрештою Кід Рок.