Цей альбом можна було назвати Back in Black два: друге повернення після нищівної поразки. Станом 2016-й Енгус залишався останнім музикантом золотого складу. Ударник в тюрмі, вокаліст у лікарні, басист не хоче працювати з новим складом. А за рік не стало гітариста-брата. Про який альбом вести мову, якщо навіть матеріалу писати нікому. Тоді Енгус відшукав чернетки тих пісень, що не ввійшли у попередні видання, і в новому альбомі авторами всіх треків зазначаються брати Янги. "Power Up у першу чергу – присвята Малкольму, моєму брату", казав Енгус. Як і в Back in Black, на обкладинці альбому не видно його назви, поки не придивишся найпильнішим оком.
Підчас туру 2015-16 років на підтримку попереднього альбому Rock or Bust Браян Джонсон почав лякати своїх колег. "Він витягав навушника міг і довго мотиляти головою", казав Уільямс. “Він не попадав у ноти, йому булого тяжко”. Гурт спробував так-сяк дотягти до завершення туру, але лікарі були категоричними. Джонсон згадує: "Док мені сказав, це глухота, синку. І тоді Кліфф та Енгус вирішили, що не хочуть відповідати за остаточну втрату мого слуху". Тоді здавалося, що більше ніяких альбомів не буде.
Догравши концерти з Екслом Роузом, 2016 року Енгус повернувся до Австралії і занурився в добрячий архів пісень, написаних разом з Малкольмом у попередні роки. Левова їх частка виникла в період формування альбому Black Ice 2008 року. "Там були ідеї просто чудових пісень", згадує Енгус. "Тоді Малкольм у якийсь момент сказав: "Давай-но їх зараз відкладемо, бо якщо спробуємо довести їх до ладу, то просто нахалтуримо. Ми завершимо їх у наступному альбомі".
У жовтні 2017 брата Янгів Джорджа, продюсера половини альбомів AC/DC, не стало. Буквально за три тижні пішов і Малкольм. "Вони були тими двома старшими, які виручали мене в усьому", каже Енгус. Ці втрати підкосили його, та водночас підштовхнули гурт до возз'єднання. Браян Джонсон, Кліфф Уільямс і Філ Радд летіли до Австралії разом, аби провести Малькольма. І там вперше за три роки Енгус зустрівся з Раддом на власні очі. "Мій ударник був у напрочуд хорошій формі, — згадує він. — Позбувся залежностей і взагалі взявся за голову. Це було дуже добре". В Австралії Енгус не піднімав теми нового альбому. Та коли всі пороз'їжджалися по домівках, на їхні телефони посипалися дзвінки від менеджерів AC/DC.
До нової спільної роботи були готові усі колишні члени AC/DC. Але Джонсон усе ще боровся з глухотою. І раптом він зустрічає спеціаліста, який шукає, на кому б це випробувати експериментальний метод. Співак уникає озвучення подробиць і прізвища науковця, втім дещо розповів журналу РС: "Заявившись уперше, він припер апарат завбільшки з автомобільний акумулятор. Що це в біса, питаю. А він: з часом ми його зменшимо. Два з половиною роки, продовжує Джонсон, він приходив раз на місяць і катував мене цими проводами, екранами і різними шумами. Але ж воно діє!". Енгус Янґ додає: "Ми стежили за успіхами Брайана і раділи за нього. Я знаю, наскільки велетенською часткою в його житті є AC/DC. Втім, як і в житті кожного з нас".
Як тільки Радд і Джонсон повернулися в парафію AC/DC, басиста Уільямса можна було й не переконувати. "Стара банда зібралася знову, — згадує він. — Це не було закликом "почнімо з початку", а саме "продовжуймо те, що ми робили вже 40 років". І я не міг цього пропустити". Вони з'їхалися у серпні 2018 у студію в Ванкувері і віддалися у розпорядження продюсера Брендана O’Брайєном, який працював і над попередніми двома альбомами AC/DC.
Жоден із треків не відходить від формули AC/DC, виведеної ще 1973 року: величні, стадіонного масштабу заспіви, гучні гітари і цинічні назви, жодних балад, ніякої романтики. Чудовий приклад – Shot in the Dark. Енґус каже: "Він містить фірмові флюїди AC/DC, вишукану зухвалість і класичний rock&roll у стилі AC/DC. Зухвалою є вже сама назва: в ній і вечірній алкоголь, і нічні втіхи. Я був дуже радий, коли компанія звукозапису вирішила, що ця пісня дуже сильна, і тому стане першим синґлом, який представить альбом широкому загалу".
В пісні Money Shot журнал Роллін Стоун знаходить недвозначну оду фільмам для дорослих і наводить приспів у якості аргументу. Але Енгус шортами клянеться, що так вийшло випадково. "Це термін фотографів, ми неодноразово чули його на фотосесіях. Коли ми закінчували пісню з продюсером О'Брайєном, я йому сказав про це. А він у відповідь: усі дорослі знають, що цей термін насправді означає. А я не розумів, про що йде мова.
Журналісти з Роллін Стоун виділяють пісню Through the Mists of Time як нехарактерну для AC/DC, бо містить філософські сентенції. Зокрема в рядках "Темні тіні і картини / на стіні /ця ще висить, та – вже ні". А їхні колеги з видання The Guardian пишуть: Power Up і справді гідний альбом, кращий, ніж кілька останніх. І Through the Mists of Time навдивовижу нагадує щось із раннього REM у хард-роковій обгортці. Johnson каже: "в мене й досі мурашки по шкірі, коли я слухаю пісню. Я чую Малкольма в ній. Вона відносить мене у ті часи, коли rock’n’roll був просто розвагою, коли здавалося, що все нинішнє – нескінченне, що вісімдесяті триватимуть вічно. Пісня щоразу переносить мене в часі".
Ексл Роуз проявив себе старанно і професійно на тих 20-ти концертах, де він замінив Джонсона. Та й ударник Кріс Слейд зарекомендував себе з позитивного боку ще у 80х-90х. Але, як пише The Guardian, щоб в очах шанувальників новий альбом AC/DC був справжнім альбомом AC/DC, одного Енґуса було замало для зв'язку з історією гурту. Ударник Уільямс казав: "якби Brian і Філ не повернулися, мене б тут не було. Без них то інший гурт". А Стів, племінник Янґів, уже ставав на заміну дядька Малкольма у 1988, то ж 2014-го влився в гурт без проблем. “Стів впорався бездоганно, бо він зростав, граючи в тому ж стилі, що і Мал, — каже Енґус. — Його гітара, як і дядькова, звучить, наче дві — настільки насичено і велично".
На батьківщині музикантів, у Австралії, альбом потрапив у чарт, влучивши одразу в перше місце. Той же успіх було зафіксовано у Штатах (Білборд 200), Великій Британії (там Power Up змістив з верхівки альбом Disco землячки Кайлі Міноуг) і в Німеччині. При чому тутешні продажі 160 тисяч примірників перевищили активність велетенської американської аудиторії.
В перший же день продажів альбому посипалися рецензії у відомих ЗМІ. Так журнал Kerrang! писав: "Гурт випустив альбом, який навіть для нього є високовольтним оспівуванням життя, своїх найкращих часів і незламної, безмежної сили пари акордів і невибагливого ритму. В наші дні, коли зібратися з друзями, влаштувати вечірку з пивом і танці з дівчатами є майже протизаконним, AC/DC як ніколи доречно і вчасно нагадав нам, наскільки важливими є ці речі у нашому житті".
