Вікторія, Київ
743
Отже, які були справи… Відбувалась Революція Гідності, по всій країна йшли зворушення, а наш Харків – в ньому завжди було так моторошно і неприємно - був якось осторонь і дуже непевен у виборі проукраїнського напрямку. І ми з чоловіком зрозуміли: є шанс змінити життя. Як? Звісно – переїхати до справжніх бандерівців й ближче до київської хунти. Усе своє життя ми накопичували цей хлам, якісь речі, справжній непотріб, та головне, що ми мали – це наших звіряток: собаку і котика, ой забула, і два велосипеда ;) Собака, скажу я вам, до речі, важить понад 30 кг. Переїзд, звісно планувався на машині і тільки за один раз ми повинні були перевезти усі найнеобхідніші речі – як же їх було багато. Маючи в своєму розпорядженні автівку Деу Сенс та багажник на кришу, інколи я впадала в розпач: як же мої сукні, мій улюблений сервіз, і ці туфлі я теж інколи, можливо, і вдягну, і цей светр, а як наше туристичне спорядження? Це був гарний урок – в нашому житті є багато зайвих речей, з якими треба вміти розлучатися.
Для велосипедів ми купили найпростіший багажник з кріпленням на кришу. Щоб виїхати рано вранці, почали пакуватися пізно вночі. Так, багажник повний, ставимо велосипеди нагору, а між ними пакуємо речі. І ось тут, я підкажу вам гарну ідею: речі ми пакували у три величезних походних гермо мішки. По-перше, вони дуже щільно закриваються, по-друге, їм не страшна будь-яка негода. На передньому сидінні пасажира стояв посуд та швейна машинка. Позаду теж усе було у речах. Мені з собакою так кицею залишилось трошки місця, усю дорогу ми сиділи, спали на один одному і це до речі був перший і схоже останній раз, коли наш кіт спав на собаці – це було просто кльово.
Це було на початку літа, подейкували, що на деяких постах стоїть той самий беркут. І щоб не потрапляти у якісь пригоди і щоб, о Боже, ніхто не рився у цих всіх наших речах, ми вирішили їхати об`їздними дорогами. Та трошечки пригод сталося у нашій подорожі. Коли ми рушили, почався дуже сильний дощ, видимість була жахлива – ось тут дуже доречні були гермо мішки, бо речі залишилися сухі, та й велосипеди вимилися начисто.
Йде страшенний дощ, ми наближаємося до блок-поста даїшників на виїзді з Харкова і чоловік, радісний, що ми виїхали й забрали так багато речей, забуває, що треба пригальмовувати. Звісно, нас зупиняють, звісно, бо на дорозі жодної машини у таку негоду. Просять водійське посвідчення, ще я якісь питання, чому? ну як так? куди? так багато речей? І звісно намагається подивитися, що ж там всередині, я відкриваю вікно: а тут ми з собакою, ох як він злякався нашого песика у вікні. «Закройте окно! Счастливого пути!» Ось нам і гарний настрій на всю подорож і є що тепер згадати.
Далі було сонечко і багатого нового в нашому житті. І наразі ми плануємо автомобільні подорожі з нашими звірятками і велосипедами по мальовничій Україні і десь у Європі. Подорожувати – це круто! ;)
