Мій особистий успіх

Александр (Бердичев)
Приветствую Вас,радио рокс! Моя история началась с того что я решил заняться бизнесом. Красил воробьев и продавал их как попугаев. Меня посадили за мошенничество,во время отбывания наказания, сотрудники колонии предложили мне досрочное освобождение, взамен я должен был рассказать где зеки прячут водку на новый год. Я не хотел на кого-то стучать,поэтому собрал все свои сбережения,обменял в столовой на хлеб и сахар. Заколотил из этого брагу,сделал 5 литров водки,спрятал и рассказал. Так я заработал свободу,а она дороже любых денег.

Екатерина (Николаев)
Путь от бессмысленных каракуль к росписи гитар и портретам любимых музыкантов. Моя история о том, как я два года назад решила научиться рисовать. Увы, природа в этом смысле обделила меня данными... всю жизнь я и карандаш были так же мало совместимы, как Эллочка-людоедка и эпистолярный жанр. Однако в какой-то момент я психанула и решила, что и зайца можно научить курить. Тут, правда, сложно говорить о каких-то денежных инвестициях, как того просит проект "Особистий успіх". В этом плане можно подсчитать деньги на различные книги по рисованию, краски и карандаши, сточенные о мою бездарность). Самой главной инвестицией в этом отношении были тонны времени и километры нервов. Я с упорством шизофреника училась рисовать шарики и кубики, кувшины и сухие деревья. Основы поведения света и тени, анатомия человека и животных...Это действительно было непросто. Представьте, что вы группа Руки Вверх, а замахнулись на выступление в оперном театре Ла Скала) Но... дебри рисовательных премудростей постепенно становились реже и проходимее. Начало получаться. Карандашик стал выдавать неплохие такие портреты. Кикабидзе, Смехов. владыка наш Саурон... а потом я взяла в руки аэрограф... И понеслась) Сперва, побывав на концерте, нарисовала на своей гитаре Чижа... потом мне принесли уже первый заказ - изобразить на электро-гитаре группу Металлика в полном составе) Недавно вот Макаревича другу на акустику поместила. А потом я нашла в закромах старый папин выжигатель "Узор-1". На куске доски был выжжен сперва Высоцкий. Неплохой успех имел Цой, за ним Шклярский, Кобейн, Шевчук, Летов, Челентано. К желающим разрисовать свои гитары прибавились заказчики на портреты выжигателем. Так что теперь я художник... Хотя еще пару лет назад я владела лишь одной техникой рисования - "палка-палка-огуречик". Идея инвестировать время и немного денег в освоение нового навыка принесла отличные, я считаю, плоды. Я поняла, что нет ничего невозможного в плане обучения. Что если ты хочешь чему-либо научиться, ты можешь, черт возьми, было бы терпение. P.S. Если вам интересно, можете посмотреть на мои работы вот здесь http://vk.com/album3770406_183956672 и http://vk.com/album3770406_181367109 Тем более, что многие из них имеют ну самое прямое отношение к рок-музыке) Спасибо за внимание.

Микола (Киів)
це сталося в середині 90-х. тоді я мешкав у селі. тоді було нормою затримувати зарплату всім. я навчався в 6-му класі. наколядувавши трохи грошей, я побачив, що за них можна оптом купить блок жувачок. починаючи з 5 гривень я іх продавав в школі з націнкою. я, навіть, налагодив поставки з оптового ринка Києва самотужки. в результаті одяг до школи та все необхідне, аж до випуску, купувалось за мій кошт. навіть батьки, іноді, в мене позичали. потрапивши в технікум, після школи, я побачив, що далі справа не піде. інше місто, інші правила. по налагодженим жувачками контактам, за моім замовленням, прийшли диски з рефератами. інтернету тоді там не було. з цих дисків, та перекладів іх на укрмову я жив ще два роки. степендіі не було, бо навчався на контракті. а потім, просто, роблячи контрольні по вишмату, та пишучи курсові по прогрмуванню жив, як кіт в масляну. зробив висновок - МОЖНА, КОЛИ НАДА

Дмитрий (Киев)
1. Моя история – наглядный пример утверждения «лень – двигатель прогресса». Правда не о глобальном прогрессе пойдет речь, а о персональном. Фундамент моего успеха, без личной скромности – это успех, который был заложен ещё в детстве. Тогда мой отец, страстный любитель спорта с уклоном в футбольную тематику, выписывал огромное количество спортивной прессы. Он старался следить за всеми возможными чемпионатами, первенствами, кубками, олимпиадами и прочими событиями. В голове у него хранилось огромное количество «полезной» информации, правда толк от неё был только в компании единомышленников… Об этом я задумался уже в сознательном возрасте, когда мой образ жизни устоялся, цели были более менее достигнуты и особого рвения уже не замечалось. Но заметно было наследственное увлечение спортом. Диванные нагрузки – это моё. Тогда-то я и подумал, что знания в области спорта могут быть полезны. Мои успешные друзья от скуки стали завсегдатаями букмекерских контор и частенько, ради хохмы, обращались ко мне за советом. Случилось как-то само собой. Меня раззадорили выигрыши моих друзей и я решил сделать свою первую ставку. Новичкам везёт! Выиграл скромно, но азарт завладел мной. Вторая ставка была скорее эмоциональной, и я проигрался… сразу и крупно! Честно, не спал долго. Но взял себя в руки, понял, что расточительство не моё, но… Техническое образование и факт, что я в материале, натолкнули меня на мысль стать профессиональным советчиком, консультантом в вопросах ставок. Первые опыты. Традиционно, были поставлены на игроках из ближнего окружения. Я просил всего лишь долю процента от выигрыша, важнее было исследовать рынок. И, когда мои услуги стали действительно востребованы, пришло время широко шагнуть на рынок. Мои вложения – 500 долларов на рекламу (без неё никуда). Сарафанное радио тоже сделало своё дело. И теперь я лежу на диване в своём загородном доме обвешанный плазменными панелями, смотрю любимый спорт и помогаю людям удовлетворять свои азартные потребности. И не подумайте, я человек семейный. И моя супруга никогда не упрекнет меня в диванной жизни.

Анна (Київ)
Моя сама вдала інвестиція – це інвестиція у мою доньку. Багато молоді боїться народжувати, вважає, що це дуже "дороге задоволення". Але, насправді, це ілюзія. По-перше, на першому році життя дитини існує багато варіантів допомоги від держави (лікарняний на 5 міс., матеріальна допомога, що виплачується протягом року, декретні). Це, звичайно, не ті гроші, які дозволять вам розкошувати – але на дитину, повірте, вистачить. При грудному кормлінні ви майже не витрачаєтесь на їжу, принаймні перші півроку. До того ж, самі сидите на дієті - отже, витрачаєте менше на шкідливу їжу. До того ж, ставши батьками, ви починаєте менше ходити по клубам-ресторанам, зменшується і кількість алкоголю, від якого ви, як відповідальні батьки, відмовляєтесь. Купу одягу і іграшок вам надарять щасливі дідусі-бабусі, хрещені та друзі. Тож, повірте, не треба боятись витрат на дітей! Це, насправді, не трата (як витрати на розваги), а саме інвестиція. Адже діти - це і ваша допомога на пенсії, і ваша гордість і продовження роду, і просто велике щастя. Ті, хто думають, що треба спочатку заробити багато грошей і зробити кар'єру, а потім думати про дітей - дуже помиляються, адже втрачають найцінніше: роки і здоров'я. На мою думку, краще зробити навпаки. Я за інвестиції у дітей, і сертифікат (якщо раптом виграю) хочу потратити також на те, щоб запросити свою 10-річну доньку (яка, до речі, слухає і любить "Radio Roks") у ресторан:)))

Сергей (Киев)
Родился я в семье сельской интилигенции, мама учитель, папа инженер. Жили так скромно, что в купленных туфлях на школьный выпускной, ходил на свидания еще 5 лет студенчества. Учился в КИСИ, на первых курсах подрабатывал черчением проектов старшекурсникам, ночными выгрузками. На одной из студенческих подработок, познакомился с человеком, который был директором строит.компании. вскоре после окончания ВУЗа взял меня на работу мастером. Показав свою работоспособность , ответственность и желание больше никогда "не ходить в школьных туфлях" )) пошел на повышение. Вот так, спустя почти 20-ть лет, проезжая на своей комфортной машине по любимому городу со своей прекрасной дочурой, я гордо показываю ей трамвайные депо, современные жилые дома и другие строения, построенные под моим руководством. Теперь у меня ни одна пара малых по размеру туфель, есть у меня такая слабость , покупать много обуви в пору)

Alex (Бровары)
Избранное: Привет! 25.12.2014 я очаровал некое прекрасное общество, став для него 1-ой Рождественской Звездой - в облике Божественного Пола Стэнли (образца 70-х). Там-же мои руки и т.д. (массаж и пр.) и способность к созданию Поэтических Образов (с каким угодно "уклоном") покорили двух Дам, которые и по сей день нескромно оценивают таланты вашего "слуги покорного", с детства влюблённого в QUEEN, KISS и Прекрасный Пол. С уважением - Саша.

Яромир (Львів)
Прівєт, Радіо РОКС! АААААА) Сталось щось таке, від чого я отримав 100500 інфарктів радості, онімів і зрозумів, що барабани (я драммер) все-таки в мене в крові, чорт забирай! Але про саму подію трохи згодом, всьому свій час ;) Мушу почати з того, що був на канцертіку так сильно коханої "Другої Ріки" не сам. Був в супровіді шикарної моделі Трішки, з якою ми там нереально відірвались/отожгли :D. Потім ще нарив своїх братєльніків і з ними ще затусив, але менше з тим). Концерт почався невчасно (ми з Трішкою рішали, яка буде затримка і паралельно тролірували Мілєніум і людей зверху за століками :D). Коли вже почалось дійство, я трохи прорвався під сцену і одразу почав відриватись під новенькі хітяри. Кажу одразу, що якщо всі нормальні люди втикають на вокалістів і наповнюються нелюдяним кайфом, то я відношусь до тих, що втикають онлі за барабаністами і з роззявленим ротом отримують від того набагато більший кайф, бо вони завжди найдикіші і якщо файний барабубніст :DD, то є на що глянути). Але увагою я не обділив, звичайно, нікого, бо всі відігравали на всі 150) І от був момент коли під час котроїсь з пісень пролунала незрвінянно нереально-технічно-швидка на зір та слух збивка. Я одразу почав несамовито-неконтрольовано-неадекватно волати і показувати якнайвище два люксА в честь великої захопленості і поваги до крутезного барабанщика :), на що він сам і усміхнувся мені (цим Ярічєк був дуже задоволений і взагалі шокований, шо він помітив мене і мої люкси :D). На початку наступної пісні був не важкий барабанний вступ і Льоша періодично звільняв праву руку, граючи основний ритм ЛІВОЮ ( що, скажу я вам, не дуже просто одною рукою барабанити) і трохи пізніше ПОКАЗАВ МЕНІ ЛЮКСА У ВІДПОВІДЬ, на що я взагалі там випав з жизні :DDD і просто остовпів) Гадаю, він зрозумів, що я бро, бо в барабанщиків свої ритмічні танці та й простим людям не так цікаво експресивно втикати на ударників, напевно)). Ну й іще був момент коли я, ну вже дуууже дико відривався під найулюбленішу пісню "Дотик" і він мені підморгнув, бо в мене був "танець епілептика" (с) xDD - фраза знайомої. Опісля надзвичайного концерту я заряджений позитивною енергетикою чекав поки Льоша викине паличку і якби я її зловів - це був би найкращий фінал вчорашнього вечора, але склалося не так як гадалося. Ніхто паличок не кидав, зібрали декілька квитків - розписались, віддали і все. Ми ще трохи постояли зі всіма (очікуючи чого-небудь :D), але коли почали розбирати установку, ввімкнули клубнячину, де почали збиратись гламурні кісачькі з бухлом, стало ясно, шо це енд кароч. АЛЕ НІ. ЦЕ НЕ ВСЕ. ДАЛІ БУДЕ ТО, ЧЕРЕЗ ШО ВИ ЧИТАЄТЕ ОЦЮ ВЕЛИЧЕЗНУ ІСТОРІЮ. Після того як я з Тришою позабирали речі з гардеробу я стрелканувся з рештою друзів і в мене появилась ГЕНІАЛЬНА ідейка (Господи, як же я обожнюю свій мозок!) підійти до чорного входу і там отримати автограф (ні на що більше я не розраховував, ми навіть трохи сумнівались, що хоч щось вийде). Було смішно, коли ми вийшли з лівоï сторони (як потім виявилось, що автостоянка і чорних вхід були справа) і почали бродити фіг знає де в темноті :DD Але нам повезло: нас помітив охоронець і сказав куди МОЖНА БУЛО Б (!) підійти. Коли ми врешті-решт підійшли куди потрібно без зайвих траблів, то стояли і чекали чуда. А ТЕПЕР: ATTENTION! ATTENTION! ATTENTION! ПЕРШИМ ВИХОДИТЬ КЛАВІШНИК! МАЛО ТОГО, ШО ТРИША СТРЕЛЬНУЛА В НЬОГО ДЛЯ КОГОСЬ ТАМ ЦИГАРКУ (ахахаха, - норм так виділилась з толпи -всі хотіли фотки/автограф, а Триша - сігарєтку xDD - мене цим дико розсмішила) але окрім того вона ще й дістала мені блокнот з ручкою (за що я тобі нереально вдячний, крошка, ти зе бест! ;) ) І після цього кумедного інциденту вийшли всі решта музикантів і ПОЧАЛАСЬ ТОРБА: мало того, що я дістав автографи всієї групи, так мені ще й поробили фоток з Харчишином і Дорошенком (славнозвісний барабаніст :D) . Ну а далі я просто помер. Сталось те, чого я вже дійсно не чекав і не сподівався. ЛЬОША ВИТАСКУЄ І ДАЄ МЕНІ ПАРУ (!!!!!!!!!!) СВОЇХ БАРАБАННИХ ПАЛИЧОК, ЯКИМИ ВІН ВІДЛАБАВ КОНЦЕРТ (тобто вони добряче проюзані) Я ПРОСТО В НЕАДЕКВАТНО-КОСМІЧНО-ОЩАСЛИВЛЕНОМУ ІНФАРКТІ (ЛОЛ, ШО? :D) БЕРУ ЇХ І РОЗУМІЮ, ЩО ВІН НЕ ДАВ НІКОМУ ЖОДНОЇ ПАЛИЧКИ А МЕНІ ВІДДАВ ДВІІІ З ФРАЗОЮ: ТРИМАЙ, СТУКАТИМЕШ. я одразу обійняв його, сказав йому: не людське дякую і просто остовпів від того, що відбувається. мені як барабанщику було нереально приємно, я луснув від радості і палички я ніколи в житті не використовуватииу, звичайно) от така кул-сторі з фантастичним і трохи нереальним фіналом. і так як зараз 05:15 я гадаю, що мені все-таки варто від всього морально віддихнути/заспокоïтись і спробувати заснути) Блін, цю історію я запам’ятаю на все життя :)