Згідно зі стрічкою, після одного концертів раннього складу гурту, який тоді ще називався Smile, його вокаліст і басист Тім Стаффел заявив, що полишає гурт, а слідом за ним до музикантів підходить Фредді, який пропонує себе в якості вокаліста. Так, мовляв, і відбулося знайомство. Насправді ж майбутній фронтмен тусувався з гуртом уже давно, бо з Тімом він навчався в коледжі мистецтв, а разом з ударником Тейлором знімав житло і мав спільну ятку на критому базарі Кенсінґтон. Вони разом торгували сценічними костюмами і картинами Фредді, який не полишив торгівельної точки навіть тоді, коли вже гурт випустив дебютний альбом.
Як тільки 1970 року в гурт влився Фредді, тут же виник і басист Джон Дікон. На черговому концерті Брайан знайомить публіку з обома. Це у фільмі. А в дійсності до Джона в гурті встигли пограти аж три басисти: Майк Ґроуз, Баррі Мітчелл і Дуґ Буґі. Втім усі свої альбоми гурт запише саме з Діконом. Пізніше журнал NME писатиме про нього: "це була секретна зброя гурту, його гра іноді давала змогу Брайану Мею забути на сцені про свою роль і вдатися до шоу. І остання риска до його репутації — відмова брати участь у будь-яких возз’єднаннях гурту без Фредді".
Актор Майк Майерс, якого ми знаємо за фільмами "Світ Вейна" і "Остін Пауерс", теж знявся у фільмі. Ви його може і не впізнали за темними окулярами і бородою, якими володів персонаж Ray Foster, директор EMI. Якщо пам'ятаєте, він був категорично проти видавати Bohemian Rhapsody синґлом, бо тривалість пісні становила неймовірні 6 хвилин! Гурт побив горщики з EMI і пішов до іншого видавця. Реальний же директор Рой Фізерстоун був затятим фанатом Queen; він видав і синґл, і альбом A Night at the Opera, і безліч наступних платівок гурту.
Найбільше неточностей стосувалося дат виходу пісень. Так, наприклад, Fat Bottomed Girls вийшла аж у 78-му, а у фільмі гурт виконує її на перших гастролях Сполученими Штатами, що відбулися 1974-го. Перший синґл Queen, що став хітом — Seven Seas of Rhye — ввійшов у другий, а не в дебютний альбом 73-го року. А We Will Rock You виникла у 77, а не в 80-му році, як те змальовує фільм.
Покаянний Фредді, повернувшись до гурту із сольного блуду, вибачається і промовляє: "Я без вас — ніщо. Як і ви без мене". Таким, на думку авторів стрічки, було возз'єднання Queen перед виступом на Live Aid 85 року. Але річ у тім, що гурт ніколи не розпадався. У 1984 році, випустивши альбом The Works, музиканти гастролювали світом, і останній концерт відбувся лише за два місяці до Live Aid. За фільмом же, Queen включили до фестивалю в останній тиждень, ризикуючи провалом колективу, що вже кілька років не збирався разом.
Чимало уваги автори стрічки приділили сім'ї Фредді. Як і більшість персонажів, образи матері, батька і сестри співака | передали у надвисокій зовнішній подібності. Проте, її історію було переказано… не дуже акуратно. В одній зі сцен батько нагадує Фарруху, як свого часу сім'я мусила хто в чому був тікати із Занзібару. Насправді ж усі вони мали шість місяців аби переселитися. Нагадаємо, що народившись у британській колонії, Фредді автоматично ставав підданим її величності Королеви, на честь якої він і назвав гурт, і створив його високохудожній герб. "Назва велична, дорога людям, вони полюблять її", казав Фредді.
Згідно з сюжетом, Фредді в один і той же вечір знайомиться і з майбутнім гуртом Queen, і з коханням свого життя Мері Остін. В дійсності ж Мері з'явилася в його житті | пізніше. Вона колись давно зустрічалася з Брайаном Меєм, потім вони розбіглися, і вже у 70-му, коли Фредді працював у гурті, Брайан познайомив їх. Це буде тривалим коханням, та в 77-му воно охолоне до дружби. Фредді казав: Усі мої пасії питали мене, чи можуть вони замінити Мері. Але я нікого не кохатиму так, як її. Фредді присвятив їй кілька пісень.
Доля менеджера Queen Джона Рейда, згідно із сюжетом, була ганебною. За сценарієм, Джон спонукає Меркюрі покинути гурт і розпочати самостійну кар'єру. За що був викинутий з лімузина і звільнений з гурту. Втім реальність є такою: співаку не доводилося обирати між гуртом і сольною роботою: він успішно поєднував ці діяльності. А Рейд звільнився без скандалів, і з зовсім іншої причини. З гуртом він залишився у приятельських стосунках. І відбулося це не у 80-му, як кажуть автори стрічки, а 78-го, коли записувався альбом Джаз.
Журнал Vanity Fair свого часу писав, що фільм досить приблизно передає подробиці приватного життя Mercury, зокрема його стосункам з Мері і Джимом Хаттоном, перекручуючи дуже важливі і широковідомі факти. Хаттон ніколи не був офіціантом, тим паче, на вечірках. Він був перукарем, і здибалися вони не вдома у Фредді після вечірки, а десь у нічному клубі. Більш того, їхнє знайомство відбулося раніше, ніж описано в картині — ще 1980-го. А з 85-го Хаттон став супутником Фредді до останнього дня і останньої миті.
Пам'ятаєте цей епізод: "Нам треба альбом". — "Нам не по кишені" — "А скільки коштує наш фургон?". — "Навіть і не думай". І вже в наступній сцені гурт віддає в студії стос м'ятих купюр під слова "тут аж три зарплатні і хороший фургон". Насправді мікроавтобус, в якому гастролював юний гурт, ніхто не продавав. Хлопців надурняк пустили в нове приміщення студії, аби випробувати його акустику і апаратуру. А писалися таки вночі. Щоправда звільнити приміщення музикантам належало не о 8, а о 7 ранку.
Блог Information Is Beautiful дослідив, що кінокартина відповідає реальним подіям на 79.9%, підсумувавши, що в цілому це досить правдивий виклад, представлений у стислій відредагованій хронології. А до невідповідностей належить, зокрема, порядок пісень в епізоді виступу на Live Aid, яким вінчається картина. Можна було би перелічувати, як показали, і як було насправді, та, мабуть, цікавіше буде навести ще одну цитату. Автор сценарію фільму якось заявив: "Ми робимо художнє кіно, а не документальне".
Крім того, що сольні альбоми Freddie не викликали такої ворожості в гурті, він був далеко не першим у Queen, хто випустив власну роботу. Якщо його дебютник Mr. Bad Guy вийшов у квітні 1985-го, то Роджер Тейлор випустив власний синґл ще у 77 році. Пізніше були його альбоми Fun in Space 81-го і Strange Frontier 84-го. А Брайан Мей випустив платівку-міньон Star Fleet Project 1983 року.
Згідно зі стрічкою, авторство пісень у 85 році приписувалося всьому гурту, але є факти. У всіх альбомах, виданих доти, і навіть у наступному A Kind of Magic 86 року було чітко прописано, хто яку пісню створив. Лише два альбоми — 89 та 91 року — належали своїм авторством колективу як єдиному цілому: The Miracle та Innuendo.
На репетиції перед виступом на Live Aid Фредді повідомляє гурту, що є віл-інфікованим, всі кидаються співчувати і обніматися. На цю сцену припало максимум критики. Найповажніший журнал світу, 200-літній The Spectator назвав її найбільш цинічним перекрученням. Достеменно невідомо, коли його було поставлено, 86 чи 87 року, але точно не перед фестивалем. І тепер головне: Фредді тримав діагноз у найсуворішій таємниці. Як згадує Роджер Тейлор, особисто він дізнався про це аж 1989-го. До речі, наступна пісня фільму виникла на рік пізніше подій, змальованих у стрічці
.
Нагадуюємо, що ми не критикуємо стрічку, а лише детальніше вивчаємо історію Queen на прикладах її помилок. Сцена першого виступу Фредді з гуртом містить одразу дві неточності: на Джоні Діконі гурт зупиниться значно пізніше, переживши інших трьох басистів. А половина мікрофонної стійки в руках Фредді з'явилася значно раніше. Про це заявляли музиканти з його попереднього гурту, Ibex. Може, й брешуть, що це сталося на їхній пам'яті, але мікрофон на штирі став настільки невід’ємним атрибутом Фредді, що був присутній на всіх виступах співака, і присутній зараз на всіх відомих пам’ятниках.
Всі ці балачки про метал та хард рок... я не підпишусь під жодним словом. Рок – це просто хороша музика. Його треба слухати, а не говорити про нього!
Ozzy Osbourne
