ще 5 радіостанцій
20 лютого щопівгодини
Протистояння вийшло за мирні межі після ухвалення тодішньою більшістю Верховної Ради репресивних, диктаторських законів 16-го січня. Наступного дня громадські організації скликали людей на майдан Незалежності. Протистояння почалося. Втім, якщо повстанці гуманно поводилися з захопленими на гарячому тітушками чи беркутівцями, влада вдавалася до нелюдських методів, включаючи викрадення поранених з лікарень із подальшими катуваннями і вбивствами. Першою жертвою недолюдків став науковець Юрій Вербицький.
19 січня було досягнуто домовленості про перемовини між владою і протестувальниками. Втім, вони так і не відбулися, бойові дії на Грушевського продовжилися. Вночі 21 січня одночасно розпочалися атака спецпідрозділів та погроми озброєних тітушок, яких вдавалося й затримувати. Близько 8-ї ранку між протестувальниками та спецпідрозділами встали священики, завдяки чому бої вдалось припинити. Та рівно через 24 години «Беркут» несподівано перейшов у наступ, на дахах з'явилися снайпери. Того дня від їхніх куль загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.
У ніч на 23 січня в Києві для протидії можливому штурму мітингувальники замість зведення барикад розпалили багаття з автопокришок, яке разом утворило суцільну стіну вогню й диму. Спроби силовиків загасити вогонь за допомогою водометів та пожежних гідрантів не мали успіху. Завдяки цьому ніч минула відносно спокійно. Заплановані на 14:00 перемовини лідерів опозиції з владою розпочались після 17-ї години і закінчились близько 22-ї, лідери опозиції заявили, що є шанс зупинити силове протистояння. Але все тільки починалося.
23 січня відбулись суттєві зрушення в обласних центрах: протестувальники захопили держадміністрації у Львові, Івано-Франківську, Рівному, штурмували ОДА в Черкасах. У Полтаві штурм був призупинений після того, як очільник місцевої міліції приєднався до помину за загиблими. У Запоріжжі в ніч проти 27 січня спільними зусиллями МВС та тітушок» був жорстоко придушений 10-тисячний протест під Запорізькою ОДА. Були жорстоко побиті активісти Євромайдану, журналісти та пересічні громадяни. Тітушки захопили і розгромили кінотеатр, який слугував пунктом зігрівання та надання медичної допомоги.
19 лютого влада януковича схвалила використання вогнепальної зброї проти громадян. Наступного дня тітушкам видали 408 автоматів та 90 000 набоїв. Попри це повстанці оточили спецпідрозділи на Інститутській, окремі частини внутрішніх військ почали здаватись повстанцям. Водночас у кількох містах на заході України з метою запобігти використанню зброї проти громадян відбулися захоплення будівель МВС, Прокуратури та СБУ. Увечері 20 лютого стало відомо, що янукович погодився на дострокові вибори у грудні. Це обурило повстанців, які відвели йому одну ніч, щоби скласти повноваження.
Про належність снайперів достеменно невідомо, але є окремі свідчення, які вказують на те, що прицільний вогонь вели бійці кримського спецпідрозділу "Омега", серед яких був помічений полковник полковник Сергій Асавелюк. Через кілька днів він заявив, що його підрозділ взагалі не стріляв у протестувальників. Про те, що в розстрілі повстанців було задіяно іноземних снайперів, свідчать і записи переговорів спецпідрозділу СБУ "Альфа".
18-19 лютого фото інформаційної агенції Франс-Пресс облетіло весь світ. На ньому двоє мокрих від власної крові чоловіків, що вирвалися з пазурів "Беркута". Пізніше з'ясувалося, що це були мирні протестувальники, науковці Микола Кузнецов і його син Ігор. Вони згадують, як бігли, схопившись за руки, а на них сипалися удари. Вигляд скривавлених облич викликав у беркутівців лише одне бажання: вдарити ще. Зрештою їх повалили на землю і продовжили бити ногами. Ті жахливі фото стали ще одним свідченням пекельної жорстокості тодішнього режиму і абсолютно закономірного бажання людей знищити цей режим.
В ніч на 19-те лютого у Києві увійшла в історію як один з небагатьох фактів, коли народ вистояв і пішов у контрнаступ. На боці людей було чимало факторів: починаючи з вітру, що хилив вогонь з підпалених барикад на агресорів і закінчуючи, безумовно, звитягою людей, які чітко знали, за що вони стоять до останнього. Коли броньована машина спробувала з розгону розбити барикади, це завдяки міцності споруди просто не вийшло, натомість на БТР посипалися коктейлі молотова. Машина відступила, повстанці отримали неймовірний заряд мотивації. А першим була пісня. Оборонці самі передавали прохання до сцени, зведеної для промов у тилу протестувальників, ввімкнути ту чи іншу пісню. Під час одного із загострень над охопленими вогнем барикадами залунала "Я не здамся без бою".
За винятком однієї країни вся світова спільнота захоплювалася діями українців у незламному прагненні до волі. У серпні 2014 року американський філософ Френсіс Фукуяма відзначив: "У першу чергу, я був вражений тим, що громадянське суспільство в Україні не здалось після провалу здобутків Помаранчевої революції. Ви зберегли і посилили свою здатність до самоорганізації і чинення тиску на владу. Люди в країні не втратили прагнення до кращої влади".
Наприкінці січня запанувало перемир'я між повстанцями з одного боку та спецназом і тітушками з іншого. 18 лютого, коли Верховна Рада мала розглянути зміни до Конституції, до її будівлі підійшли протестанти: без кийків, каміння чи коктейлів Молотова. Неочікувано силовики зустріли їх водометами та газом. Одночасно із флангу мітингувальників атакували тітушки. Це призвело до поновлення протистояння, у тому числі, із застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло. На ранок 19 лютого число загиблих склало 25 осіб, в числі яких 16 мирних громадян та бійців самооборони.
Допомагаємо дітям разом
