На початку 90-х у музиці панував гармидер. З телевізорів на нас дивилися розчепірені пальці і викручені суглоби реперів, а рок долинав хіба що у вигляді сопливих балад про осінній дощ. Цю гнітючу одноманітність зруйнував вибух під назвою Nevermind. Засуджуючи мішуру, ламаючи звучання хіт-парадів, Nirvana видала кулеметну чергу нешліфованих рифів і нефільтрованих текстів. Альбом вивів меломанів з-під гіпнозу лицедійства і змінив музику назавжди.
У 90-ті Кріс Корнел ступив із влучними і лаконічними треками. А з альбомом Badmotorfinger його колектив Soundgarden ступив в еру успішності. Ці треки вирізнялися брутальними рифами у поєднанні з потойбічним, сиреноподібним вокалом Корнела. І це зробило альбом класикою. Ці пісні, важчі, ніж у гуртів Nirvana чи Pearl Jam, породили якісно інше покоління рокерів, чим забезпечили своїм авторам місце в авангарді суперзірок жанру ґранж.
Pearl Jam усього лиш 3 місяці топтав сцени маленьких клубів, коли отримав право переступити поріг студії. Розігріваючи публіку для гурту Alice In Chains хлопці виконували свої пісні Why Go, Black, Even Flow, Alive, які стали кістяком дебютного альбому Ten. Гурт навряд чи примітили б, якби не Едді Веддер з глибоким голосом і особистісними текстами. Перше видання гурту більше, ніж будь-яке інше, було інспіроване арена-роком і чистим панком 70-х.
Live Through This гурту Кортні Лав Hole. Вихід платівки за кілька днів по тому, як було знайдено тіло її чоловіка Курта Кобейна, виключало будь-який зв'язок між трагедією і матеріалом альбому. Тому її називали пророчою. Назва перекладається “Пережити це”. На обкладинці розкішна місс-юніверс, під очима якої потік макіяж від плачу. А в сюжетах пісень авторка вже не шибайголова, як у попередньому альбомі, а героїня часу. Якість матеріалу зробило платівку опусом-маґнум співачки.
Після успіху дебютника Facelift 1990 року, музика Alice in Chains хлинула на MTV, добре, що Nirvana відкрила шлюзи. Крім того колектив з'явився у фільмі Самотні (1992), де засвітив сингл Would? Але не це зробило відомим і вагомим альбом Dirt, що вийшов того ж року. На відміну від багатьох колег, Джеррі Кантрелл черпав натхнення більше у хеві-метал, ніж у панк-жанрі.
У березні 1990 наркотики забирають на той світ фронтмена гурту Mother Love Bone Енді Вуда. Рок-спільнота Сіетла заніміла від утрати. Кріс Корнелл, друг Енді вилив свій біль у піснях “Say Hello 2 Heaven” і “Reach Down”. Коли їх почули колеги Вуда Джеф Амент і Стоун Госсард, які щойно утворили Pearl Jam з Веддером на вокалі, було прийнято рішення вшанувати пам'ять товариша окремим виданням. Всі названі зібралися в супергурт Temple of the Dog; цю назву дали і платівці.
Останній альбом In Utero гурту Nirvanа був криком. Ні, не тим голосним співом, що у попередньому Nevermind, а воланням відчаю і непокори. Тут була і їдка іронія, і священна лють, і оголені нерви. Все це саморуйнування робить альбом історичним документом ґранжа. Згідно з чутками, Кобейн хотів зробити страшно поганий альбом, повну протилежність попередньому. Краще помру, казав він, аніж видам черговий Nevermind. Курт заперечуватиме ці слова, але помре за півроку.
У 1994 році, ґранж проник на радіо, на відомий фестиваль Lollapalooza та MTV, та чи був це максимум? Soundgarden казав "ні" і збирався довести, що жанр не лише став модою з її непостійністю, що він є черговою сходинкою еволюції рока. І альбом Superunknown впорався з цією задачею. Це був зрілий, повний здоров'я та енергії плід, такий собі LZIV власного виробництва, що відкрив нові грані гурту і став віхою в історії тяжкої музики.
"Vs" мав називатися "П'ятеро на одного", передаючи боротьбу Едді Веддера проти менеджера гурту з одного боку і чотирьох членів колективу. Музикантам вдалося таки якось подолати розбрат і стати разом до роботи, плодом якої були хіти Go, Dissident, Daughter; примірники якої вже за тиждень розлетілися мільйонним тиражем. Не важливо, що там Веддер хотів – гурт був занадто великим і занадто талановитим, щоб розвалитися на старті.
Пам'ятаєте мультиплікаційних Бівіса і Батхеда? В одній із серій, під час перегляду ними кліпа Бівіс запитав "Це Pearl Jam?". "Так, відповів Батхед, тільки Веддер в руде пофарбувався". То був кліп на пісню Plush гурту Stone Temple Pilots з альбому Core. Справді, музика була достатньо подібною, аби сплутати гурти. Та все ж, містила і самобутній елемент: вплетений в альтернативу ґлем-рок 70-х. І хоча Plush звучала як будь-що з дебютника Jam, згадана вище ознака проявилася у більшості треків як то Creep, Wicked Garden чи Sex Type Thing.
